Характер переповідає історію Reuters.
Вірить, що він живий
Для Марії кожен обмін полоненими – це надія дізнатися хоч щось про її чоловіка. Коли українські солдати, що повертаються з російського полону, виходять з автобусів, вона тримає в руках фотографію Дмитра і запитує в бійців, чи не бачили вони його. Марія сподівається, що хоча б один з них дасть відповідь на питання: що сталося з її чоловіком, чи був він захоплений у полон, чи є шанс, що його звільнять. Кожен такий обмін – це шанс, який дає їй надію, хоча і немає конкретної інформації про його місцезнаходження.
Марія не припиняє шукати, хоча на сьогоднішній день вона отримала лише побіжну інформацію від інших родичів зниклих. Вона вірить, що Дмитро живий, і "надія вмирає останньою". За цей час Марія зверталася до численних органів влади, як в Україні, так і в Росії, однак, незважаючи на численні листи та звернення, не отримала конкретних відповідей щодо місцезнаходження чоловіка.
Марія
Недосяжні відповіді на питання
З 2022 року, після початку повномасштабного вторгнення Росії, понад 70 000 українців зареєстрували як зниклих безвісти. Більшість з них – це військові, але є й цивільні особи. Це число постійно змінюється, оскільки інформація про зниклих часто не публікується або потрапляє до офіційних звітів лише після значних обмінів. З кожним новим обміном з'являються нові деталі, які дозволяють родичам з'ясувати долю своїх близьких, але відповіді на питання залишаються недосяжними для багатьох.
Марія вже два роки намагається отримати хоч якусь інформацію. Вона не припиняє звертатися до українських і російських органів влади, намагаючись дізнатися, чи є її чоловік серед полонених. Вона отримала мало конкретної інформації. За цей час багато родин в Україні обмінюються інформацією через соцмережі та в онлайн-чатах, намагаючись встановити правду.
Марія також передала ДНК сина до відповідних органів, щоб, якщо підтвердиться загибель Дмитра, її сповістили. Вона не вірить, що він мертвий. "Я відчуваю, що він живий, і сподіваюся, що він повернеться", – каже Марія.
Марія
Два роки пошуків і боротьби
Незважаючи на всі труднощі, Марія не дозволяє собі опускати руки. Вона не розповідає синові, що його батько зник, пояснюючи це тим, що "тато просто не має сигналу для дзвінка". Вона хоче, щоб Артем продовжував вірити: його батько на роботі й скоро повернеться. Це єдиний спосіб підтримати дитину і зберегти у нього надію на те, що все буде добре.
Два роки пошуків сильно вплинули на її здоров'я, але вона не здається. Марія каже, що тільки слабак може здатися і припинити пошуки. Вона продовжує відвідувати обміни полоненими, хоча часом це важко, бо треба піклуватися про сина. "Коли я на обміні, у мене прокидається бойовий дух, який мені так потрібен", – цим Марія пояснює, чому вона не може залишити свої пошуки без результату.
Цей процес пошуків і боротьби став частиною повсякденного життя як для Марії, так і для багатьох інших родичів зниклих. Вони не знають, чи повернуться їхні близькі, але не припиняють шукати і вірити.
