24 лютого 2022-го Тетяна та Антон вивезли свою родину з будинку на Київщині, який згодом окупували росіяни. Коли побачили хлопців на блокпостах у джинсах і кросівках, зрозуміли, що потрібно закривати потреби тих, хто став на захист країни. Оскільки Антон мав більше 10 років досвіду роботи з важкими тканинами, вони разом із військовими створили перші лекала плитоносок. Першу партію передали безкоштовно, а потім телефон почав розриватись.
Антон БестаєвФото: архів
Працювали 24/7, без прибутку. Поки не побачили свої безкоштовні броніки на OLX. Тоді стало ясно — підхід треба змінювати, щоб зберегти і справу, і себе. Так зʼявилося виробництво тактичного спорядження Molli.
У січні 2026 року Антон долучився до війська, а Тетяна разом із командою продовжує сімейну справу. В інтервʼю Характеру вона розповіла про те, як їхні вироби рятують життя захисників та захисниць.
Розкажіть про компанію Molli сьогодні: про команду та продукцію, яку ви робите?
— MOLLI — це два цехи, експериментальний простір, офіс і команда по всьому світу. Після того як Антон долучився до війська колектив став повністю жіночим. Ми жартуємо, що це спільнота дружин військових. Але кожна тут розуміє: те, що вона шиє, може врятувати чиєсь життя. Ми як з того популярного мема: стоїмо за спиною і подаємо патрони. І всі так хочуть додому своїх чоловіків, що просто готові гори звертати! У нашому асортименті десятки позицій спорядження. Ми постійно створюємо нові моделі разом із конструкторами та військовими.
Тетяна Бестаєва
Що відрізняє вас від інших виробників?
— Душа. MOLLI — не про бізнес заради грошей, хоча, звісно що, хліба з маслом хочеться всім. Нові моделі створюються не заради продажів, а, в першу чергу, для комфорту й безпеки тих, хто тримає кордони. План продажів часто залежить від того, скільки генераторів чи машин ми пообіцяли передати. Ми вкладаємось не в рекламу, а в допомогу. У кожній деталі — турбота і молитва. Ми навіть на жилети додаємо орнамент вишиванки, тому що щиро віримо, що вона посилює захист. У логотипі нашому теж присутній орнамент не випадково.
Фото: Molliua / Facebook
Який ваш флагманський продукт?
— Протиуламкові жилети. Ми розробляли їх із Міністерством Оборони майже пів року. Завданням було створити універсальний, полегшений, модульний захист. Ми зіштовхнулись з тим, що важка броня потрібна не всім, і тому статистика просто «плакала» від уламкових поранень тих, хто вважає, що вони у відносній безпеці і знімають з себе важкі броніки. Перша генерація — легкий варіант під важку броню, щоб можна було зняти плити й залишитись захищеним. Друга — повноцінний жилет із корсетною системою та розподілом ваги з плечей на корпус. Це перший в Україні жилет корсетного типу. І ми цим пишаємось.
Яке замовлення вам запамʼяталось найбільше?
— Повернуте. Близько 30 іменних шевронів з одного підрозділу. Вони досі лежать в офісі як нагадування, що за кожним днем війни стоїть не статистика, а імена.
Який відгук запамʼятався найбільше?
— В офіс приїхав зовсім юний хлопчина. Привіз наш підбитий бронік, який врятував йому життя, і подарував усім дівчатам квіти. Розповідав про той день зі сльозами на очах. Такі моменти перевертають усе всередині. Ти розумієш, що це не просто тканина, не просто шви й фурнітура — це чийсь шанс повернутися додому.
Від військових взагалі особливий вайб. Вони щирі, чесні, дуже уважні до деталей. І при цьому можуть дякувати за прості смаколики так, ніби ти зробив щось неймовірне. Якщо почитати відгуки в інстаграмі, то може здатись, що ми торгуємо круасанами й тортами — стільки там тепла!
Фото: скрін зі сторінки MOLLI у Facebook
Чи адаптуєте ви свої вироби під побажання військових? Як відбувається комунікація?
— Усі наші вироби розробляються спільно з військовими. Наприклад, жилети з МО ми створювали майже пів року, залучали військових різних професій. Для нас ідеально, коли у військових є можливість приїхати до нас у цех. Тоді в розмові, інколи навіть у сварці (бійок ще не було!), народжується істина. Поки ми з військовими робимо перерву на каву, наші бджілки оперативно вносять зміни. Якщо змоги приїхати немає — Антон їде ближче до ЛБЗ, бо там концентрація реального досвіду. Коли виріб уже здається більш-менш готовим, він вирушає на тест. Хлопці на БЗВП та діючі військові перевіряють його різними способами.
Стела на вʼїзді в Донецьку область
Розкажіть про поїздки на фронт. Що відчуваєте, коли ви поряд з ЛБЗ?
— Ми їздимо, бо інакше не можемо. Фронт для нас — це не новини й не карта. Це конкретні люди. Ми сидимо з ними за одним столом у Славіку чи Краматорську, їмо, жартуємо, мовчимо, дивимося разом на терикони, дихаємо тим самим повітрям. Заїжджаємо перевірити, чи на місці наш прапор на стелі Донеччини, бо він для нас як маркер: тримається — і ми тримаємося. Так, страх є. І він має бути. Це не про слабкість, це інстинкт, який рятує життя. Є місця, де сміливості просто не місце, де краще притихнути, перечекати.
Фото: архів Тетяни
— Ми веземо машини, генератори, старлінки, дрони. Купуємо це за власні гроші — зароблені руками, іноді цілодобовими змінами. П’ять років у нас продуває дах у хаті, і кожного місяця ми кажемо: «Ну ось, цього місяця точно полагодимо». Але потім з’являється запит на ще одну машину, чи дрон, чи генератор. І гроші знову не на дах. А на життя.
