Марію в армії знають як Мері — це її позивний, який дав близький друг. На жаль, у 2023 році він загинув. Мері — офіцерка цивільно-військового співробітництва, займається супроводом загиблих та поранених. До цього служила офіцеркою у відділенні безпілотних систем.
У ЗСУ вона з літа 2023 року. Каже, що пішла служити через три місяці після загибелі друга. До цього волонтерила з першого дня повномасштабної війни, їздила на напрямки, де він служив й допомагала як волонтерка.
«Після його загибелі я зрозуміла, що в цивільному житті мене вже немає. Волонтерство — це добре, але хотілося робити щось більш конкретне, більш серйозне для фронту».
Коли йшла до армії, про стосунки не думала зовсім. Утім знайшла там своє кохання — Артема, з яким одружилася в лютому 2026 року.
«У першу чергу були задачі, служба, робота. Навіть зараз не вірю, що я вийшла заміж. Це ніколи не було пріоритетом. Усе сталося дуже випадково».
«Боже, який він худий»
Мері та Артем
Мері та Артем знайомі понад два з половиною роки. Спершу була просто переписка. Потім майже рік не бачилися й не спілкувалися. Першу зустріч дівчина пам’ятає дуже чітко. Вона мобілізувала Артема до своєї бригади. До цього вони спілкувалися тільки онлайн і були друзями.
«Я приїхала в навчальний центр забирати його особисто. Пам’ятаю, було дуже спекотно, ми йшли до машини, а я босоніж, бо натерла ноги новими кросівками».
Перше, що вона тоді подумала:
«Боже, який він худий. Його треба відгодовувати».
Артем — спортсмен, займався карате, але в навчальному центрі схуд на тридцять кілограмів. По дорозі з центру Мері завезла його поїсти й купила бургер. Він сказав, що це найсмачніший бургер за останній час. Тоді вона не уявляла, що колись він стане її чоловіком.
Кава на заправці й зорі над Сумщиною
Після навчального центру кожен пішов у свою рутину: служба, задачі... У бригаді майже не перетиналися, близько дев’яти місяців узагалі не спілкувалися.
Улітку 2025-го Мері їхала по службі з поганим настроєм і раптом вирішила подзвонити Артему. Він був удома. Вони зустрілися просто випити кави на заправці. Потім — ще раз. Говорили про службу, проблеми, допомогу.
А 24 серпня разом поїхали до озера на Сумщині. Для Мері це важливе місце, коли стає важко, вона шукає воду і тишу. Було темно, над ними — зорі.
«Ми стояли, розмовляли. І він раптом каже: я їду у відпустку, не хочеш зі мною?»
Вона тоді ще дивувалася: чому хлопець, з яким немає стосунків, кличе її у відпустку. А коли Марія вже відвозила його додому, біля будинку він поцілував її. Саме цей день вони вважають початком своїх стосунків.
«Тепер у мене є дружина, і я маю себе берегти»
Артему 32. Він служить на Сумському напрямку. Підрозділ не розголошують з міркувань безпеки. Мері описує чоловіка так:
«Він дуже добра людина. Безвідмовний. До побратимів, до мене, до всіх. Іноді навіть сваримося через це, бо є люди, які люблять сісти на шию і звісити ноги. Але в цьому і його краса».
Він горить службою, фронтом, допомогою. Раніше постійно просив додаткові виходи на позиції. Після одруження змінився:
«Тепер у мене є дружина, і я маю себе берегти. Ми ж будуємо родину».
Півтора року вони служили в одній бригаді. Зараз — на різних напрямках. Для Мері це найважче.
«Коли я була поруч, знала, що можу швидко допомогти, організувати евакуацію, сама поїхати. А коли ти далеко — це постійний стрес».
Вона називає це випробуванням, яке вони мають пройти разом.
Коли найстрашніше — тиша
Найважчі моменти у військових стосунках — коли хтось довго не виходить на зв’язок.
«Ти починаєш накручувати себе: а раптом «300-й», а раптом гірше… І думаєш, куди бігти, кого шукати».
Підтримують одне одного дзвінками та повідомленнями. Коли важко Мері, то Артем заспокоює. Коли нервує він, то Марія «тушить» його запал, нагадує не приймати рішень на гарячу голову. Мері каже, що ніколи не уявляла, що зв’яже свою долю з ним.
«Мені завжди казали: воно якось саме прийде. І от так і сталося. Він просто впав у моє життя. Як він жартує: відкрив ногою двері».
Після кількох побачень Артем поїхав у відпустку. Мері теж відпустили на кілька днів, і вона познайомилася з його батьками. В якийсь момент Артем просто сказав, що хоче з нею одружитися.
Мінус 27 і «Так» через Дію
Весіллям Мері цей день не називає, адже для них це був передусім розпис. Було мінус 27. Машина не заводилась. За Мері приїхали побратими. У Сумах швидко домовилися про макіяж, прикраси, коровай і рушник — усе допомогла знайти посестра Ліля. Мама Мері не змогла приїхати. Була мама Артема. Приїхав командир, для Мері він як тато (рідного вона втратила ще у 2018 році).
Розпис біля стели на Сумщині
Розписувалися через «Дію» на стелі при в’їзді в Суми, де стоять прапори військових частин. Навколо були побратими у формі. Командир тримав коровай і благословляв. Мама нареченого — ікону.
П’ять хвилин церемонії на морозі й вітрі. Телефон тремтів у руках. Артем спокійно надів Мері обручку. Їй було складніше, адже пальці заклякли від холоду, але вона впоралась. Був букет, який кидали. Була «вкрадена» туфелька-берця. Було голосування за майбутню дитину — усі проголосували за дівчинку.
Про цей день Марія у Threads написала так:
«Ми сказали “Так”.
Без плаття, костюмів.
Лише побратими, командир поряд.
І це найкращий день в житті».
Про кохання сьогодні Мері говорить просто:
«Це безпека і повага, спокій. А вже потім — кохання. Якщо ти любиш людину, то ти робиш усе, щоб вона була в теплі, нагодована і в безпеці».
Вони не будують планів надовго — максимум на день-два: «Якщо це виходить — це і є кохання».
