Після загибелі військовослужбовця родина залишається не лише з болем втрати, а й із безліччю питань. У цей момент важливо, щоб поруч були люди, які допоможуть пройти шлях від звістки про загибель до прощання та поховання — і не зникнуть після.
«Характер» спільно з Платформою пам’яті Меморіал реалізує спецпроєкт «Присутні» — про те, як в Україні вшановують пам’ять полеглих захисників і підтримують їхні родини. У цьому матеріалі розповідаємо, як це роблять в 12-й бригаді спеціального призначення «Азов».
В «Азові» супроводом родин загиблих опікується спеціальний підрозділ — Хорунжа служба. Її представники підтримують рідних на кожному етапі: допомагають зорієнтуватися після звістки про загибель, організувати прощання й поховання, а також оформити необхідні документи. Утім робота з полеглими та їхніми родинами не завершується й після поховання. Побратими й посестри продовжують зберігати пам’ять про загиблого та залишатися поруч із його родиною роками.
«Спайдер» — заступник командира бригади по роботі з особовим складом та командир Хорунжої служби 12-ї бригади спецпризначення «Азов» НГУ каже, що від початку повномасштабного вторгнення підрозділ збільшився в десятки разів.
«З моменту мого виходу з полону ні одне поховання ми не пропустили... Я собі поставив принцип, що поки всі наші не повернуться з полону, я звільнятися не буду. Я сам собі дав слово і я його стримую. Мені треба розвинути напрямок, мені треба розуміти, що я зможу когось залишити поза собою», — говорить «Спайдер».
«Спайдер», командир Хорунжої служби 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» НГУФото: Скрін з відео "Азов. Присутні", YouTube-канал Характер
«Ми є. Ми присутні»
Спершу про загибель військовослужбовця рідних сповіщають представники районного ТЦК. Хорунжі «Азову» зв’язуються з близькими через годину-дві. Перша розмова зазвичай коротка, розповідає військовослужбовиця Хорунжої служби на псевдо «Стікс». У цей момент родину не можна перевантажувати інформацією, адже більшість деталей просто не сприйматиметься.
«Першочергово це просто: ми є, ми присутні. Ось наш номер телефону, звертайтесь», — каже «Стікс».
Далі комунікація вибудовується індивідуально. Хтось готовий говорити одразу, комусь потрібен день або більше. Завдання представників бригади — не лише організувати поховання, а дати родині відчуття визначеності.
«Найважливіше, що ми можемо дати рідним — це обізнаність. Обізнаність у тому, що відбувається з їхньою рідною людиною, де вона зараз знаходиться, що буде завтра-післязавтра, які наступні кроки. Найважливіше, що ми можемо отримати від рідних — довіру», — розповідає військовослужбовиця Хорунжої служби 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» «Стікс».
«Стікс», військовослужбовиця Хорунжої служби 12-ї бригади спецпризначення «Азов» Фото: Скрін з відео "Азов.Присутні", Youtube-канал Характер
Представники бригади разом із близькими узгоджують всі деталі: підставки під труну, портрет та його формат, місце проведення, а також інші організаційні питання. Якщо поховання відбувається в місті, де немає представника, вони уточнюють інформацію про документи, локації та необхідні процедури й передають родині чіткий порядок дій.
Робота не закінчується на цвинтарі
За поховання відповідає ціла команда. Є люди, які займаються технічними питаннями та логістикою, є упорядники поховання, водії, представники служби охорони. Окремий напрям — перевезення загиблих. У «Азові» для цього використовують власний транспорт, зокрема рефрижератори.
Після того, як церемонія поховання закінчується, робота хорунжих продовжується.
«Коли люди залишають цвинтар, представники служби можуть ще кілька годин залишатися на кладовищі. Вони перевіряють прапори на могилах азовців, фіксують їх та, за потреби, замінюють», — говорить Спайдер.
У розмові він пригадує одне зі своїх відряджень на захід України. Тоді каже, взяв із собою 20 прапорів, щоб замінити на могилах загиблих. Біля однієї з могил він зустрів батьків військовослужбовця, якого знав особисто. Вони сказали, що їхній прапор міняти не потрібно, адже він добре зберігся. Спайдер пояснив, що бригада вже кілька разів змінила його.
«Рідні не помічають. Воно все висить. Це така інша сторона монети. Така маленька опіка за такими елементарними речами має бути», — додає він.
Представники служби їздять із такими місіями по всій Україні. Прапори замінюють не лише на великих військових кладовищах, а й у маленьких містах та селах. Рідні можуть самостійно звернутися із запитом на заміну прапора.
«Наші бійці — і після смерті»
Для «Азову» приналежність до підрозділу не закінчується зі звільненням зі служби. Бувають випадки, коли військовослужбовець після служби в «Азові» переходить до іншого підрозділу, звільняється, а згодом помирає. Якщо побратими дізнаються про його смерть і переконуються, що за людиною немає обставин, які суперечили б цінностям підрозділу, «Азов» може взяти на себе організацію поховання.
У таких випадках представник бригади зв’язується з родиною та пропонує допомогу: труну, транспортування, організацію прощання.
«Якщо він вірою і правдою своїй країні прослужив, то чому його підрозділ або країна не має провести?» — зазначає «Спайдер».
Нагороди намагаються передавати особисто
Окремо представники бригади працюють із посмертними державними нагородами. Вони намагаються особисто доставляти їх родинам, зокрема приїжджати до могили загиблого та вручати нагороду там.
«Найпростіше — передати нагороду в частину, яка поруч, і нехай там викличуть родину. Ми відійшли від такого підходу», — зазначає «Спайдер».
Шеврон і молитва
Під час прощання на формі військовослужбовця залишається шеврон бригади. Бійці отримують його після проходження БКБП, тому для них він має важливе значення. Шеврон також вручають родині. Представники бригади пояснюють близьким, що відтепер вони є частиною великої азовської родини.
«Це не просто шеврон, це не просто шмат якогось матеріалу на плечі. Це те, що має дуже сильний символізм для кожного бійця і для його родини», — говорить «Стікс».
Ще одна частина прощання — Молитва Українського націоналіста. Військовослужбовці вчать її після приходу до підрозділу. Вона звучить на урочистих заходах, а також під час прощань із загиблими.
Фото: Скрін з відео "Азов. Присутні", YouTube-канал Характер.
Містерія
Щороку азовці вшановують памʼять всіх загиблих побратимів та посестер, проводячи Містерію. До повномасштабної війни — це був великий захід з вогнем і щитами. За словами «Спайдера», вогонь є ініціацією та відкриттям порталу. Кожен щит символізував загиблого військовослужбовця, а на ньому зазначали його позивний. Нині цей День памʼяті проводить у спрощеному форматі через перебування бригади на бойових позиціях та безпекову ситуацію в країні.
У бригаді вірять, що в цей вечір всі померлі поруч. Навіки їхні імена закарбовані в історії України, на найкривавіших, проте найважливіших її сторінках – сторінках боротьби за свободу та незалежність.
Фото: 12-та бригада спецпризначення "Азов"
Пам’ять — це дії
Пам’ять — не про пафосну героїзацію. Це про просту людську повагу — і про відповідальність, яка не закінчується разом із похованням.
Цю відповідальність в Азові передають і новим бійцям — через історію підрозділу, його традиції, навчання та практичний досвід. Адже пам’ятати полеглих — означає не лише називати їхні імена, а й продовжувати те, заради чого вони воювали.
Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».
