Євгену на позивний Лата 34 роки. Він родом з Одеси. До повномасштабного вторгнення працював керівником маркетингу в ІТ, де разом із командою з понад 30 людей виводив продукти на міжнародний ринок. Він — кандидат у майстри спорту з висотного альпінізму, гірський гід і рятувальник.

Євген був в експедиціях на вершинах понад 7000 метрів у Таджикистані, рік працював гірським гідом на Кіліманджаро, а також здійснював сходження в Альпах, Гімалаях, на Кавказі, в Криму та на Памірі. Окрім альпінізму захоплюється дослідженням природних печер. Досвід бігу в горах допоміг Євгену розвинути дисципліну.

«Найбільша дистанція, яку я подолав, становила 352 кілометри в горах Італії під час перегонів Tor des Géants. Я пройшов її за 124 години, витративши на сон лише 4 години 30 хвилин».

До війська Євген уперше долучився у 2014 році. Тоді він жив, навчався та працював у Великій Британії.

«Кинув усе та долучився до добровольчого підрозділу».

Був у Пісках та Донецькому аеропорту, брав участь у медичних евакуаціях і знімав короткі документальні фільми про війну. ʼ

24 лютого 2022 року Лата повернувся до війська на посаду бойового медика. Брав участь в евакуаціях під час звільнення Херсона.

Одну з евакуацій на Херсонщині в 2024 році Євген згадує й досі.

«Поруч з дорогою стояла машина, розірвана ударом FPV-дрона. Ми підбігли з боку водія і витягнули молодого хлопця. На нозі вже був турнікет. Він тремтів, був дезорієнтований, стогнав від болю. Загроза повторного удару висіла в повітрі, часу майже не було, тому ми закинули його в машину і рвонули в бік безпеки».

Лата оглянув його в машині. Стан був стабільний. Коли хлопець заспокоївся, дивлячись в стіну, він тихо сказав: «Шкода, що Дімку не витягнули. Може, він ще живий був. Я його намацав, але він не відповідав. Напевно, загинув. Але, може, все-таки треба було перевірити».

Після цих слів Євгенія накрила холодна хвиля.

«Фраза “Я вбив людину” крутилася в голові знову і знову. Я не проговорив цю історію. Не проплакав її. Я загнав її глибоко всередину, ніби закопав. Але той хлопець приходив уві сні. І я прокидався з тією ж думкою: “Він загинув. Я не перевірив. Це сталося через мене”».

Євген розуміє, що всередині кожного з нас є десятки історій, які не були прожиті до кінця.

«Вони залишаються з нами і продовжують воювати вже після бою. Наслідки цих подій ми, можливо, відчуємо в майбутньому, якщо не почнемо працювати над психічним здоров'ям та відновленням уже зараз».

Підтримувати мотивацію Євгену допомагають родина, спорт і гори. Окрема частина його життя — дев’ятирічний лабрадор Ларі.

«Це пес-мандрівник, з яким я пройшов гори й печери, сплави на каяці та бігав довгі маршрути в горах. Ми не розлучалися навіть на війні. Я часто брав його на евакуації або пункти прийому поранених, і він завжди підтримував поранених своєю присутністю та ласкою».

Нині Лата працює інструктором у навчальному центрі. Його спеціалізація — бойові медики та інструктори з тактичної догоспітальної допомоги.

«Щодня я навчаю людей не просто рятувати на полі бою, а й проводити необхідні маніпуляції: працювати з довготривалим накладанням турнікета, обробляти рани та замінювати пов'язки. Це потрібно для того, щоб боєць не просто вижив, а зміг відновитися та повернутися в стрій після реабілітації».

Війна навчали Євгена цінувати людей. Піклуватися про живих та любити життя.

«Вона розставила пріоритети, де на перше місце вийшли люди, які мене оточують».

Він вважає, що кожна людина може бути корисною у війську або допомагати війську.

«Якби ми всі робили хоча б маленьку частину, яка допомагає наближати перемогу, то ми б давно перемогли і не втрачали б наші території і наших людей».