Що таке травмочутливе правосуддя? В чому суть судової реабілітаційної процедури для ветеранів? Чому це важливо для України зараз? Про це у своєму блозі розповідає Ксенія Ткачук – експертка з правових питань та правосуддя, Голова та співзасновниця ГО «Фундація Л.І.І.Д», заступниця виконавчого директора Левітт Інституту Міжнародного Розвитку у Східній Європі.
Правосуддя, яке здатне зцілювати
Коли війна входить у дім, вона залишає по собі не лише зруйновані дахи й дороги – вона глибоко переписує наші серця. Українське суспільство невпинно змінюється під цим тиском: одні вчаться жити в нових містах, інші – повертаються з фронту, несучи із собою тінь пережитого, а всі ми разом – шукаємо спосіб знову відчути безпеку й віру у справедливість.
Нові виклики народжують нові запити: ми очікуємо від держави не суворої каральної машини, а правосуддя, здатного бачити людину за статтею обвинувачення, чути її історію й зцілювати там, де ще пульсує біль. Це не питання милосердя лише до військових чи цивільних, які постраждали від війни; це про наше спільне майбутнє, у якому судові рішення мають допомагати повернути людей до повноцінного життя, а не вселяти додатковий страх.
Система правосуддя нині стоїть на межі перетворення. Її завдання – бути співчутливою, гнучкою і водночас ефективною, щоб відповідати реальності, де травма змінила правила гри. Саме тому постає необхідність у впровадженні травмочутливих підходів, які бачать у правопорушникові не лише склад вчинків, а й біль, що часто стоїть за ними. Ми маємо шанс перетворити судові зали на простір, де не тільки вершиться закон, а й починається шлях до зцілення – для окремої людини й для суспільства в цілому.
Дослідження підтверджують, що травма може суттєво вплинути на поведінку таких людей та стати причиною скоєння правопорушень, які вони не вчинили б без цих невирішених проблем із психічним здоров’ям. Врахування цих викликів є надзвичайно важливим в умовах війни, адже Україна прагне реалізувати більш гуманні та ефективні підходи до судових процесів, відповідно до своїх зобов’язань перед Європейським Союзом і стандартами прав людини.
Травмочутливе правосуддя – це підхід, що визнає і враховує глибокий вплив психологічної травми на поведінку людини та її взаємодію із правосуддям. Основна мета травмочутливого підходу полягає в тому, щоб не лише покарати правопорушника, а й допомогти йому відновитися, враховуючи його психологічний стан, особливо якщо травма виникла через військові дії або інші важкі обставини. Травмочутливе правосуддя спрямоване на створення справедливої системи, яка визнає, що певні дії можуть бути результатом неконтрольованих психологічних процесів, викликаних травмуючими подіями.
Для багатьох ветеранів і цивільних, які постраждали від війни, травма стає невід'ємною частиною життя, яка впливає на їхню поведінку і прийняття рішень.
Лого ГО «Фундація Л.І.І.Д»
Травмочутливе правосуддя вимагає від суддів, адвокатів, прокурорів і всіх, хто бере участь у судовому процесі, розуміння наслідків травми та уміння ефективно реагувати на ці прояви. Важливим є створення такої атмосфери в залі суду та під час розслідування справ, яка не погіршує психологічний стан постраждалих, а, навпаки, підтримує їх у складний період. Цей підхід включає використання методів некарального характеру, таких як реабілітаційні програми, психосоціальна підтримка, зменшення стигми та уважне ставлення до психологічних особливостей поведінки людини.
Спеціалізовані судові процедури, подібні до судів у справах ветеранів у США, дозволяють глибше враховувати причини правопорушень ветеранів. Американські суди у справах ветеранів також орієнтовані на реабілітацію шляхом інтеграції програм відновлення психічного здоров'я та лікування залежностей, надаючи можливість відновлення та повернення до суспільства, а не лише покарання. Ця модель пропонує альтернативний шлях для ветеранів, зменшуючи рівень рецидивізму та підвищуючи безпеку в суспільстві, що особливо актуально в умовах війни.
В Україні сьогодні розглядають можливість створення судової реабілітаційної процедури для ветеранів (СРП), яка базується на терапевтичній юриспруденції. Українські ветерани особливо потребують цієї підтримки через складні, розтягнуті в часі та інтенсивні психологічні навантаження. Завдяки можливості реабілітації, Україна змогла б забезпечити повагу до ветеранів, які потерпають від наслідків війни, надаючи їм шанс на відновлення замість циклу покарань.
Основні елементи судової реабілітаційної процедури для ветеранів в Україні
1. Ідентифікація та раннє втручання.
Судова реабілітаційна процедура передбачає раннє виявлення ветеранів у кримінальному процесі. Правоохоронці повинні мати механізми ідентифікації та збору статистики, про що буде розказано нижче, а також пройти навчання для розпізнавання ознак психологічного дистресу і симптомів психологічної травми, щоб діяти більш ефективно та вчасно визначити, що категорія особи і суть справи дозволяє розглянути можливість застосування СРП ще на початковій стадії.
2. Обов’язкова психологічна експертиза.
Визнаючи потребу у всебічному розумінні психічного стану ветеранів, система передбачає обов'язкове психологічне обстеження для визначення можливих травматичних розладів, таких як ПТСР або інших.
3. Мультидисциплінарні команди підтримки.
За зразком американських моделей, українська програма інтегрує у судовий процес мультидисциплінарні команди, до складу яких входять психологи, працівники пробації, представники Міністерства у справах ветеранів в якості спеціальних (додаткових) суб'єктів судового процесу, крім основних, як судді, прокурори та адвокати. Ці команди приймають рішення про можливість проходження програми, враховуючи обставини справи, психологічний стан обвинуваченого, тяжкість та характер вчиненого злочину та його згоду. В ході СРП розробляються індивідуальні плани реабілітації, що враховують особливості обвинуваченого в кожному окремому випадку.
4. Наставництво від ветеранів.
Введення менторів-ветеранів є важливим компонентом. Досвід у США демонструє, що підтримка з боку інших ветеранів може значно покращити процес реабілітації. Ментори пропонують унікальне розуміння та емпатію, допомагаючи ветеранам у їхньому відновленні та поверненні до цивільного життя.
5. Фокус на психічному здоров'ї та зменшенні рівня рецидивів.
У разі успішного проходження індивідуальної програмі СРП, особа може бути звільнена від кримінального покарання. Лікувальні програми, орієнтовані на психічне здоров’я, такі як наприклад Moral Reconation Therapy, що застосовується в США, демонструють ефективність у зниженні рівня рецидивізму завдяки роботі над антисоціальним мисленням (Джерело). Впровадження подібних методів в українську СРП може допомогти ветеранам змінити поведінку та реінтергуватися у суспільство.
Виклики та перспективи
Створення орієнтованої на ветеранів, а в подальшому й на інших постраждалих від війни, судово-реабілітаційної процедури вимагає підтримки на законодавчому рівні, навчання учасників процесу та ресурсів. Українська система правосуддя потребує змін для впровадження цих нововведень, включаючи, зокрема, зміни до процесуального законодавства, які дозволять таку окрему процедуру для ветеранів і цивільних, які зазнали впливу війни. Крім того, необхідно боротися зі стигмою у суспільстві, що загалом стосується психічного здоров’я та ПТСР зокрема. Усі постраждалі повинні відчувати підтримку та розуміння.
«Чітка ідентифікація – ключ до своєчасної допомоги»
Українська система обліку правопорушень досі не має зручного індикатора, який би міг ідентифікувати людину зі статусом ветерана. У чинних оперативних та статистичних реєстрах правоохоронних і пенітенціарних органів наразі немає обов’язкового маркера ветеранського статусу. Тому сьогодні ми бачимо лише фрагменти статистичних даних: у 2024 році у зведеній статистиці ветерани становили близько 2 % від загальної кількості правопорушників, однак експерти одностайно вважають, що подібні цифри не відповідають дійсності через несистематизовані та ситуативні методи збору такої інформації (джерело, джерело). Держава фактично змушена працювати наосліп - ухвалювати рішення, не знаючи, скільки саме людей із бойовим досвідом опинилися під слідством чи вже відбувають покарання.
Без достовірної ідентифікації ветеранів неможливо:
- рано виявляти потреби – психологічні, медичні, соціальні;
- надати можливість проходження реабілітаційних програм замість стандартної каральної процедури;
- планувати бюджет на підтримку (від лікування ПТСР до соціальної адаптації);
- оцінювати ефективність вже запущених ініціатив.
Водночас, збираючи такі дані, держава повинна діяти в межах Європейського регламенту про захист персональних даних (art. 5 of GDPR):
- законна мета – реабілітація й захист суспільної безпеки;
- мінімізація – фіксуємо лише те, що справді потрібне системі правосуддя;
- конфіденційність і безпека – статус ветерана не має «клеймувати» людину й бути доступним стороннім особам;
- прозорість – ветеран знає, хто і для чого обробляє його дані.
Практичний крок, який слід зробити вже зараз, – розробити комплексний уніфікований механізм збору статистичних даних у всіх реєстрах та звітності для розроблення необхідних реабілітаційних процедур. Тільки тоді слідчі, судді, прокурори та адвокати отримуватимуть більш чітку картину ще до першого засідання, а держава зможе знаходити справді дієві механізми підтримки.
В умовах війни Україна має можливість і зобов'язання модернізувати свою систему правосуддя, запроваджуючи спеціалізовані судові процедури для ветеранів та цивільних постраждалих від війни, що орієнтовані на реабілітацію. Спеціальна судово-реабілітаційна процедура, що враховує наслідки травми та фокусується на лікуванні, дозволить Україні вшанувати службу ветеранів, забезпечуючи їхнє повернення до мирного життя, а також підтримати всіх громадян, які постраждали від війни. Досвід судів у справах ветеранів у США пропонує цінну основу, але адаптація до унікального українського соціального, правового та культурного контексту потребує співпраці, інвестицій та спільного прагнення до правосуддя, яке здатне зцілювати.
