У новому випуску подкасту “Думки на стіл” з Оленою Риж – ветеранка, поетка та культурна менеджерка Олена Герасим’юк говорить, чому культура важлива під час війни – і чому держава досі не надає їй достатньо уваги; як росіяни просувають свої наративи; як викрадають українських дітей і стирають їм пам’ять про рідне.

Поговорили ветеранки й про добровольчий рух, екіпажі “Госпітальєрів” та евакуацію поранених автобусом “Австрійка”.

Характер переповідає їх розмову.

Родина заклала рівень чутливості до історії і правди

Олена Герасим’юк – поетка, ветеранка добровольчого руху, авторка проєкту “Недописані”. Походить із родини, яка послідовно боролася з радянською владою.

Дід був письменником, викладачем і дослідником історії Бориспільщини. В радянські часи збирав свідчення про репресованих, записував імена, турбувався про поховання загиблих героїв і культурних діячів. Коли під загрозою опинився надгробок Павла Чубинського, дід заховав плиту у власному домі. Завдяки цьому пізніше, вже після розпаду СРСР, її вдалося встановити знову та достойно вшанувати памʼять митця. 

Батько Олени народився в ГУЛАГу. Родина зазнала репресій. Вітчим – Василь Герасим’юк – один із перших, хто ще до незалежності почав публічно писати про УПА. 

Олена каже: саме родина заклала той рівень чутливості до історії, правди і мовчання, який неможливо втратити.

Книжки

Перша збірка Гери – “Глухота” – вийшла у видавництві “Смолоскип”. Це були її дебютні тексти. Збірку активно підтримав Сергій Жадан. Олена згадує, що це її вразило, бо його вчинок вона запам’ятала як приклад людської солідарності в літературі.

Друга книжка – “Розстрільний календар” – вийшла 2016 року. Це своєрідний щоденник репресій проти українського народу: «Багато людей навіть не знали, що Остап Вишня — не тільки автор гуморесок, але і репресована радянцями людина».

“Розстрільний календар” – це документальна література, побудована як календар знищень.

жінки розмовляютьОлена Герасим'юк на авторському подкасті Олени РижАвтор: Характер.Media

Третя книжка – “Тюремна пісня” – написана у 2020 році під час восьмимісячного курсу хіміотерапії Олени. Тоді, каже Олена, вона не знала, чи житиме далі. “Тюремна пісня” – фіналістка Шевченківської премії і лауреатка премії імені Тараса Мельничука.

Берегти життя бійців з “Австрійкою”

“Я думала, що не продовжу своє життєве існування. Або продовжу його десь не тут”, – згадує Олена свій стан під час хіміотерапії. Вона не розповідала публічно про неї. Але, коли стало зрозуміло, що попереду повномасштабна війна, Олена мусила повертатися до публічної діяльності. Повноцінне відновлення так і не відбулось: одразу після лікування почалося вторгнення.

Після 24 лютого Герасим’юк активно співпрацювала з “Госпітальєрами»: координувала закупівлі, екіпірування, допомогу медичним екіпажам. Один із найважливіших проєктів з ними – реанімаційний автобус для дальньої евакуації поранених. 

Автобус був австрійського виробництва, професійно обладнаний, із системою реанімації. Назвали його на честь бойової хірургині Наталі Фраушер – загиблої побратимки з позивним “Австрійка”. 

Олена каже: це – не просто транспорт, це системна лінія, яка дозволяє зберегти життя, навіть якщо вивозиш людину за сотні кілометрів.

Проєкт про тих, хто не встиг дописати

У 2022 році Олена Герасим’юк заснувала меморіальний проєкт “Недописані” – про українських митців, які загинули після 24 лютого. “Бо це люди, які не встигли дописати. Не встигли зробити те, що могли б”, – пояснює Олена.

дві жінкиОлена Риж і Олена Герасим'юкАвтор: Характер.Media

У фокусі – поети, музиканти, художники, які добровільно пішли в ЗСУ, волонтери, які загинули. Проєкт включає:

  • документування біографій;
  • польові інтервʼю з побратимами;
  • збір текстів і творів;
  • фіксацію місць загибелі;
  • архів недописаних текстів.

Український митець – не капітал, не ресурс

“У нас немає централізованої роботи з митцями, які пішли на війну. У нас митець – не капітал. Не ресурс. Тебе визнають тільки тоді, коли ти вмираєш”, – з болем каже Олена. 

Вона чітко бачить, як системно просуває свої наративи Росія: через серіали, фільми, музику, дитячі програми. Там у дитячих мультиках – спершу казка, а в кінці: “України не існує”. Навіть у шоу, які виглядають аполітичними, вставляють репліки про “один народ” або про “внутрішній конфлікт”.

Кожен російський співак – інструмент впливу. Кожен письменник – теж. Це – централізована система. Російська держава платить, щоб створювали продукт, який закріплює імперський міф.

І, що чи не найгірше, нав'язує його українським дітям. Як саме – дивіться і слухайте у відео.