Саме на ці питання шукає відповідь дослідження “Принципу” "МІЖ ВІЙСЬКОВОЮ ТА ЦИВІЛЬНОЮ МЕДИЦИНОЮ: дослідження шляху військовослужбовців та ветеранів з онкологічними захворюваннями". Характер проаналізував його і ділиться результатами.
Суть проблеми – між двома системами
В Україні військові з онкозахворюваннями змушені балансувати між двома медичними світами: військовою системою та цивільною. Першу діагностику вони проходять у військових шпиталях, але спеціалізоване лікування отримують уже в онкоцентрах МОЗ. Це створює складний і фрагментований маршрут пацієнта, в якому часто губляться документи, зникає зв’язок між етапами, а сам військовослужбовець залишається наодинці з бюрократією.
"Фактично маршрут – це довільна траєкторія. Кожного разу все вирішується "вручну", через знайомства, прохання, особисту ініціативу", – пояснює один з лікарів, опитаних для дослідження.
Онко у формі: статистика і реальність
Щонайменше 1000 осіб з онкозахворюваннями проходять службу в Силах оборони. У 2022–2023 роках понад 1200 визнали непридатними через онкодіагноз. Але ця статистика – неповна. Жодне відомство не має точних цифр щодо ветеранів з онкологією. Деякі діагнози встановлюють ще до війська, але вони залишаються непоміченими, через формальний підхід до мобілізаційних оглядів.
"Ми маємо бути готові до зростання онкологічної захворюваності серед ветеранів. Це і канцерогенні матеріали, і вдихання пилу, і відсутність доступу до медичного забезпечення", – зазначив один із начальників медпункту, опитаних для дослідження.
Лікарі за роботою
Медкомісії та пізня діагностика
Онкологія не виключає людину з війська автоматично. Якщо рак на ранній стадії або є п’ятирічна ремісія, військовослужбовця можуть вважати придатним або тимчасово непридатним, з переоглядом через 6–12 місяців. Проблема в тому, що більшість мобілізаційних оглядів не передбачають онкоскринінгу, а самі лікарі ВЛК не ставлять діагнозу. Вони просто ухвалюють рішення на основі обмеженої документації.
"Людина потрапляє до війська з онкологією, а дізнається про це вже під час служби. Це прояв системної проблеми пізньої діагностики в країні", – йдеться у звіті "Принципу".
Невидима вартість діагнозу
Навіть коли рак виявлять, військовослужбовці змушені самі платити за обстеження (ПЕТ-КТ, МРТ), лікування, аналізи, розхідні матеріали. Держава не покриває цих витрат повністю – ні для військових, ні для цивільних. Навіть ті пільги, що передбачені, часто не діють. Це створює серйозне навантаження на пацієнтів, особливо з невеликих міст або без підтримки родини.
Проблема координації: хтось має провести за руку
Одна з найбільших проблем – відсутність координатора. У військових шпиталях немає жодної посадової особи, яка би допомагала людині з онкодіагнозом пройти весь шлях: від постановки діагнозу до оформлення документів, направлення на лікування, звільнення з військової служби, подачі на інвалідність.
У звіті згадують позитивний досвід Великої Британії, де існують клінічні медичні координатори, які супроводжують військовослужбовців з хронічними або складними діагнозами. Лікарі Головного військового клінічного госпіталю вважають, що така практика мала би з’явитися і в Україні.
Як вирішити проблему?
1. Створити чіткі маршрути для онкопацієнтів у військовій службі.
Це мають бути прозорі інструкції для військових, лікарів, командирів і закладів охорони здоров’я.
2. Назвати речі своїми іменами.
Онкологію мають згадувати окремо в національних стратегіях і нормативних актах, що регулюють медичне забезпечення військових.
3. Створити координаторські посади.
У кожному військовому госпіталі має бути людина, яка допоможе воїну з онкодіагнозом пройти шлях лікування та звільнення зі служби.
4. Змінити підхід до ВЛК.
Замість формального оцінювання – реальний аналіз здоров’я. Замість паперового допуску – розуміння, чи дійсно людина може служити.
5. Гарантувати лікування за кошт держави.
Витрати на діагностику, хіміотерапію, операції та реабілітацію не має покривати військовий за свій рахунок.
