Попри десять років війни та сотні тисяч ветеранів, українська держава так і не змогла виробити ефективну ветеранську політику. Вона лишається фрагментованою, декларативною та побудованою за радянськими лекалами.

Чому так сталося і що з цим робити?

"Характер" проаналізував Тіньовий звіт з дослідження невидимої ветеранської політики за 2014–2022 роки і ділиться ключовими висновками.

Невидима політика для видимих проблем

В Україні десятки досліджень, присвячені проблемам ветеранів: реабілітації, працевлаштуванню, адаптації в суспільстві. Але мало хто вивчає інше питання: чому ці проблеми не вирішуються?

Автори Тіньового звіту взялися за системний розбір того, як саме створювалася ветеранська політика за останні десять років. Вони проаналізували весь цикл: від формулювання проблем до реалізації програм. І дійшли висновку: ветеранська політика в Україні є неефективною не через нестачу ресурсів чи ініціатив, а через глибокі структурні недоліки системи державного управління.

За своєю суттю ветеранська політика України досі залишається радянською: її основними інструментами є соціальні виплати та пільги. Нові виклики, які виникли після початку війни з Росією, просто накладалися поверх цієї старої моделі, а не змінювали її. Держава ніколи не виробила чіткої концепції того, хто такий ветеран, які його права і можливості, як має працювати система його підтримки.

Поранений військовий з побратимомПоранений військовий з побратимом у лікарніАвтор: Libkos

І головне – механізмів для оцінки ефективності цієї політики теж немає. Відтак, навіть ті ініціативи, які запроваджувалися, часто були приречені на провал ще на старті.

Проблеми на всіх рівнях: що пішло не так?

У звіті детально розібрали, що відбувалося з ветеранською політикою на кожному етапі її створення – і на кожному є критичні недоліки.

Від самого початку держава не сприймала ветеранів російсько-української війни як нову соціальну групу з власними потребами. Політика лишилася орієнтованою на пільги та соціальні виплати для ветеранів попередніх воєн.

Через це:

  • не проводилося глибоке дослідження реальних потреб ветеранів;
  • нові запити змушені були конкурувати із застарілими механізмами підтримки;
  • жоден з ухвалених законів не спирався на оцінку того, як ветеранська політика впливала на самих ветеранів.

Включення у порядок денний

Політика щодо ветеранів ніколи не була пріоритетною для влади. Навіть після 2014 року вона здебільшого розширювала старі підходи, а не реформувалася.

Дискусії точилися навколо базових питань:

  • хто взагалі має вважатися ветераном?
  • чи мають ветерани отримувати довічний статус, чи їхня взаємодія з державою має бути обмеженою у часі?
  • на що має бути спрямована ветеранська політика: допомогу чи розвиток?

Відсутність консенсусу блокувала ухвалення реальних змін.

військові Військові на ДонеччиніАвтор: Libkos

Розробка політики

Якщо ветеранські програми і з’являлися, вони мали кілька серйозних проблем:

  • відсутність довгострокових стратегій;
  • слабке фінансово-економічне обґрунтування;
  • точковість змін замість системного підходу.

Як приклад: вартість реалізації реформ у ветеранській політиці оцінюється у 88–180 мільярдів гривень. Але державні органи не розробили жодних планів щодо того, звідки взяти ці гроші.

Затвердження політики

У ветеранської політики не було сильного лобіста. Усі зміни проштовхували або депутати, або окремі групи активістів, що не давало сталого результату.

В результаті:

  • законодавчі ініціативи приймали лише тоді, коли їх було вигідно використовувати у політичній боротьбі;
  • всі реформи звелися до розширення існуючої системи пільг.

Імплементація політики

Мінветеранів виявилося неспроможним реалізовувати навіть ті програми, що були затверджені. На це вплинули:

  • нестача кадрів (89% посад у 2022 році залишалися вакантними);
  • проблеми координації між різними державними органами;
  • політичні зміни та нестабільність керівництва (за два роки змінилося чотири міністри).

Поранений військовий на лікуванняПоранений військовий на лікуванняАвтор: Libkos

Моніторинг та оцінка політики

Оцінку ефективності ветеранської політики майже не проводили. Верховна Рада, Кабмін і Мінвет просто відслідковували виконання заходів, але не оцінювали їхнього реального впливу на ветеранів.

Через це:

  • не існувало механізму зворотного зв’язку з ветеранами;
  • політика не коригувалася, навіть якщо очевидно не працювала.

Що з цим робити?

Автори звіту наголошують: ветеранська політика потребує не точкових змін, а повного перезавантаження.

Ключові завдання:

  • Перехід від системи пільг до системи можливостей (освіта, реабілітація, працевлаштування).
  • Запровадження якісного моніторингу ефективності ветеранських програм.
  • Запуск механізму діалогу між державою та ветеранами.
  • Створення реалістичних фінансових моделей для реформ.
  • Посилення кадрового потенціалу Міністерства у справах ветеранів.
  • Координація ветеранської політики з іншими реформами.

Україна стоїть перед викликом: десятки тисяч людей, які пройшли війну, повертаються до цивільного життя. Якщо ветеранська політика залишиться у нинішньому стані, суспільство отримає не героїв, які розвивають країну, а людей, покинутих напризволяще.

Ветерани вже зробили для держави більше, ніж достатньо. Тепер слово за державою.