Ветеран розповів "Характеру" як працює спілка і яку допомогу можна отримати від неї.
Шлях Андрія на фронт
"Моя історія традиційна для України 2022 року. Наступ рашистів я зустрів у Києві і перевіз родину до батьків. Потім звернувся до ТЦК, щоб зрозуміти, що мені робити і де отримати зброю", – розповідає Андрій.
Ні "воєнника", ні військового досвіду у Андрія не було, тож у ТЦК його культурно "послали".
Сидіти без діла чоловік не міг, тому патрулював вулиці разом з поліцейськими. Разом з іншими небайдужими організував волонтерську кухню – безкоштовно годували 30 родин переселенців щодня.
Кухня для переселенців
Через деякий час Андрій потрапив у добровольче формування територіальної громади (далі – ДФТГ). Родина була проти, але там чоловік мав змогу підготуватися до служби: зрозумів, що таке тактика, як поводитися зі зброєю, як правильно ходити "в наряд". В ДФТГ Андрій дослужився до командира групи швидкого реагування.
"Я не один у своїй групі хотів воювати. Тож ми скооперувалися ще з кількома хлопцями і домовилися, що підемо разом у ТЦК. Хотіли разом бути і на навчаннях, і воювати в бригаді. У війську дуже важливо, щоб поруч було плече побратима, з яким ти вже давно спілкуєшся", – пояснює Андрій.
В ТЦК група прийшла з єдиною умовою – воювати в складі десантно-штурмових військ.
"Нам було важливо не просто йти воювати десь "для галочки" і сидіти в окопах. Ми прагнули чогось по-чоловічому романтичного. Для нас таким "романтичними" стали десантно-штурмові війська, можливість стати штурмовиками", – згадує чоловік.
Початок повномасштабного вторгнення чоловік зустрів в ДФТГ
Так і сталося. З першого дня після навчань Андрій потрапив на нуль.
Штурмовики
"Мій взводник казав: питай все, що тобі цікаво. Не буває дурних питань, бо кожна деталь, кожна дрібниця може врятувати тобі життя", – згадує військовий. Тоді чоловік ще не знав, що взводний незабаром загине.
І Андрій питав багато і детально: "Я вже думав, що задовбав всіх своїх старших побратимів, бо мені було цікаво все: що це за зброя, що це за схема, як воно працює?"
Андрій на фронті
Вересень 2022-го року застав підрозділ Андрія у Донецькій області. Воїни вже мали йти на ротацію. Проте приїхав ротний і повідомив, що поряд росіяни прорвали позицію. Треба терміново виїжджати.
На позиції на військових лягла густа хмара обстрілів.
"Частота "переходів" приблизно 30-40 секунд. На цій же позиції стояли танки, вертольоти, значна частина території замінована і орки за 150-200 метрів", – спокійно згадує чоловік.
"Обід" для росіян
7 вересня 2022 року Андрій стояв на спостережному пункті і почув, як куля розрізає повітря. Ворожий снайпер стріляв двічі. І двічі промахнувся, обстрілявши сусіднє дерево.
"Раніше ми вибили окупантів з цієї позиції. Коли вони тікали, то залишили багато речей. І серед них був приціл. Ми пригинались у своїх бліндажах, але через п’ять годин снайпер поцілив у голову мого взводного".
Взвод перегрупувався швидко – зволікання на фронті дорого коштує. Військові визначили, хто наступний по рангу і хто бере командування на себе. Прильоти і обстріли не вщухали. Андрій з побратимом, позивний "Мажор", окопались у найглибшій точці бліндажа. За кілька годин їх мала замінити нова група.
"Мажор" і Андрій робили все правильно: відповідно до техніки безпеки, лягли на сиру земляну підлогу. Проте, все змінилося з прильотом міни.
В перші хвилини чоловіку здалося, що у нього відірвало руку. Порох і земля забили дихальні шляхи. Десь здалеку було чути голос "Мажора", який кричав, що його розірвало навпіл. У бліндаж пробралися побратими і почали надавати першу медичну допомогу.
Бліндажі
"Орки це якось почули і зрозуміли, що поранили нас. Тому почали бити артилерією ще сильніше", – згадує Андрій.
Було досить темно, щоб спробувати вийти, але обстріли були занадто рясними. Зрештою, евакуюватися допомогла сусідня бригада, яка почала покривати росіян артилерією.
"Мій позивний – "Мер". Смішно, але коли прийшли допомагати хлопці з інших позицій, один з побратимів назвався "Депутатом". Ніколи б не подумав, що депутат буде виводити мера з бліндажу під обстрілами", – сумно іронізує Андрій. Сумно, бо побратим "Мажор" помер у нього на руках прямо в евакуаційній автівці, по дорозі в стабілізаційний пункт.
Поява "Міцних трьохсотих"
Після евакуації чоловік пережив п’ять операцій. Через тяжке поранення, його виключили з військового обліку.
"Десь після третьої операції мені треба було виїжджати до медроти, щоб отримати допуск на наступну. А в мене рука зламана. Я в побуті не дуже міг собі допомогти, а тут треба їхати в казарму. Хоча то й не казарма, а польові умови. На папірець доводилося чекати тиждень", – розповідає Андрій.
Андрій після поранення
Посеред таких польових умов не надавалася жодна медична допомога.
"Як зараз пам'ятаю: якось вночі в одній з таких казарм ми говорили з пораненими хлопцями, які теж чекали своїх паперів. І 90% з нас були готові повернутися до війська після лікування. Один з хлопців тоді сказав мені: я готовий повертатись, але підлатайте мене, поверніть мені хоч якесь здоров'я, щоб я міг тримати автомат і не "задвохсотитися" після перших п’яти хвилин у бою", – згадує ветеран.
У поранених була своя мотивація: хтось хотів помститися за смерть друзів, більшість не хотіли покидати побратимів.
Побратими Андрія
"Але коли бюрократія пожирає весь час, з’являється демотивація. З таким ставленням запитуєш себе: чи воно тобі взагалі треба, те військо?" – ділиться Андрій.
Саме тоді чоловік вирішив, що допомагатиме пораненим. Тому заснував спілку "Міцні 300" – не хотів, щоб хлопці пережили те ж саме, що і він сам. Увага і рівень послуг для поранених військових має бути суттєво динамічнішою, вважає чоловік.
Допомога від спілки
Ветеран вирішив скористатися своїм попереднім досвідом. До повномасштабного вторгнення він працював політтехнологом. Андрій консультував бізнесменів щодо побудови іміджу й антикризової комунікації.
Тепер на сторінці Спілки поранених військових України "Міцні 300" він:
- консультує щодо подальших дій військових, які отримали поранення (зокрема, як отримати статус УБД, пройти ВЛК);
- допомагає з отриманням юридичної допомоги;
- розміщує вакансії для ветеранів;
- анонсує спортивні заходи.
Нещодавно Андрій запустив реабілітаційний курс іпотерапії для військових. Щойно завершився перший набір програми.
"Іпотерапія для поранених військових"
"У нас також є проєкт "Ветспорт у громади". Для нього я беру інклюзивний інвентар, своїх побратимів-тренерів і ми їдемо в менші міста й села. Зустрічаємося там з ветеранами. Показуємо їм, чому велосипед – це цікаво і корисно. Кожен ветеран може спробувати хендбайк, грати в баскетбол на візках, стріляти з лука, навіть зубами, як я. Такими проєктами я наповнюю і мотивую хлопців доєднуватися до спілки, жити активно", – пояснює чоловік.
Спілка мотивує хлопців жити активно - займатись спортом, навіть стріляти з лука
Щоб звернутися за допомогою до "Міцних 300", достатньо:
-
просто написати на офіційну сторінку організації. Андрій скерує та направить пораненого, відповідно до його запиту.
"Минулого року мені пощастило потрапити на відбір Ігор Нескорених у Львові. Я був шокований родинністю атмосфери – хлопці дуже підтримують один одного", – згадує чоловік.
Найбільше в пам’ять Андрія врізалася картинка: забіг, четверо учасників, усі на протезах, троє прибігли, а останній ледь-ледь добігає, бо аж на двох протезах.
"Ігри Нескорених"
"Йому важко, він ледь не плаче, але пацани підбігають, біжать разом з ним, весь стадіон аплодує і кричить: "Давай, ти можеш!" І коли четвертий прибіг, його вітали більше, ніж переможця. Адже саме він зробив надзусилля. І це про незламність. Про характер".
