Донецький міжнародний аеропорт українські військові героїчно обороняли 242 дні – з кінця травня 2014 року до січня 2015-го. Одним із захисників летовища був доброволець Микола Воронін, учитель з Горлівки, чия історія лягла в основу українського воєнного фільму "Снайпер. Білий ворон" (режисер Мар’ян Бушан, 2022). Стрічка розповідає про пацифіста-вчителя, який після загибелі дружини від рук російських окупантів стає снайпером і мститься загарбникам.

Головний герой фільму має реального прототипа – ним є Микола Воронін. Цю воєнну драму включили до переліку кандидатів від України на кінопремію "Оскар" 2023 року. Сам Воронін уточнює, що деякі сюжетні ходи – художній домисел.

Від учителя-екопоселенця до добровольця

До війни життя Миколи Вороніна нічим не віщувало військової кар’єри. Він отримав освіту спеціаліста з фізики живих систем і магістра з екології у Києво-Могилянській академії та працював учителем фізики і математики в Горлівці. Воронін дотримувався пацифістських поглядів, був прихильником життя в гармонії з природою – певний час навіть мешкав з дружиною як екопоселенець у саморобній землянці під Горлівкою. Політикою він не надто цікавився і волів залишатися осторонь конфліктів.

чоловік з дружиноюМикола Воронін разом з дружиноюАвтор: архів героя

Початок російсько-української війни у 2014 році застав його в Горлівці. Як зізнається Микола, у перші дні він піддався впливу проросійських настроїв і навіть відвідував кілька сепаратистських мітингів. Утім, атмосфера агресії та насильства там його швидко відштовхнула. Побачивши, що на таких акціях орудує криміналітет і присутні російські інструктори, які вчать бити людей, він відчув відразу. Остаточно переосмислити погляди Миколу змусив особистий шокуючий випадок: полон і тортури, яких зазнав від бойовиків один його неповнолітній знайомий. Воронін дійшов висновку, що війна не лишає місця нейтралітету – і вирішив добровольцем стати на захист України.

ДАПДАПАвтор: gazeta.ua

У серпні 2014 року колишній пацифіст взяв до рук зброю. Спершу він вступив до добровольчого батальйону "Донбас", а згодом перейшов до регулярного підрозділу Збройних сил. У його складі Микола Воронін опинився серед оборонців Донецького аеропорту – у народі їх пізніше назвуть легендарними "кіборгами". Цю неформальну назву вигадали самі бойовики: ворожі сили були вражені тим, що українці неймовірно довго тримають оборону в повністю розбитих бетонних укріпленнях, ніби вони не люди, а кіборги.

Дев’ять місяців оборони ДАП

Оборона Донецького аеропорту тривала майже дев’ять місяців поспіль – з весни 2014-го до 20 січня 2015 року. Перші серйозні бої за летовище спалахнули 26 травня 2014 року, коли російські найманці увірвалися до нового терміналу, але їх вибили, завдяки спільними діями підрозділів ЗСУ та авіації. Після того до осені тривало відносне затишшя, та вже у вересні 2014-го аеропорт знову став однією з найгарячіших точок фронту. З осені оборона ДАП набрала системного і виснажливого характеру: захист летовища тримали бійці 93-ї механізованої бригади, 79-ї та 95-ї аеромобільних бригад, спецпризначенці та добровольці, а постачання й ротації проходили через селище Піски під безперервними обстрілами.

військовийМикола під час оборони ДАПАвтор: архів героя

Микола Воронін згадує, що оборона була чітко й логічно організована. Коли на ротацію заходив свіжий підрозділ, добу всі бійці тримали позиції разом – досвідчені «старожили» навчали новачків: "Пояснювали, звідки лізе ворог, де що заміновано і які напрямки небезпечні". Лише після цієї доби попередники передавали позиції і могли відходити на відпочинок. Таким чином знання про особливості боїв в аеропорту безперервно передавалися наступникам.

Будні захисників

Повсякденне життя у новому терміналі ДАПу називали справжнім "днем бабака": дні і ночі зливалися в один безкінечний бій, де майже не було перепочинку. "Моє головне завдання було – самому вижити і знищити якомога більше ворогів", – каже Воронін. За один бій він міг кілька разів змінити позицію на різних поверхах зруйнованої будівлі. Перестрілки тривали від кількох хвилин до кількох годин, з короткими паузами на перепочинок.

Постійна втома стала нормою, проте бійці пристосувалися й до цього. "Я навчився спати в короткі хвилини затишшя і їсти, стріляючи", – згадує Воронін. Протягом 10 днів на позиції не було можливості ні помитися, ні переодягнутися чи хоча б зняти берці. Не раз між боями бракувало часу навіть почистити зброю. Тоді Микола змащував автомат своєю слиною, аби не заклинило.

військовий зі зброєюМикола Воронін під час оборони ДАПАвтор: архів героя

У таких умовах українські воїни трималися стійко і діяли максимально ефективно. За словами Вороніна, протягом його ротації в ДАПу не загинув жоден боєць з їхнього підрозділу, лише двоє отримали поранення.

Січень 2015: останній бій і рішення стояти до кінця

Найзапекліші бої за аеропорт припали на січень 2015 року, вже після Нового року. У ніч на 1 січня противник зробив чергову спробу штурму, але зазнав великих утрат і відступив. 13 січня впала знаменита диспетчерська вежа – один із символів українського спротиву. Попри це, захисники не втратили бойового духу. Навіть у тих критичних умовах українські військові відмовилися капітулювати і продовжували тримати оборону.

чоловікМикола ВоронінАвтор: архів героя

Останні дні "кіборги" боролися фактично серед руїн. 19–20 січня 2015 року проросійські бойовики підірвали перекриття нового терміналу – будівля обвалилася, поховавши під завалами частину оборонців. Після цього організований захист летовища вже був неможливий. 20 січня вважається днем завершення героїчної оборони ДАПу. Загалом українські сили утримували аеропорт 242 дні, продемонструвавши світу нечувану стійкість і відвагу. Недарма з’явилася крилата фраза: "Кіборги вистояли – не встояв бетон", що стала символічним підсумком тієї битви.

Уроки і пам’ять про ДАП

Для Миколи Вороніна бої за Донецький аеропорт стали точкою неповернення в житті. "Після тих подій усе змінилося – і життя, і плани. Це була поворотна точка", – зізнається він. Досвід, здобутий у 2014–2015 роках, знадобився йому і під час нового етапу війни, який почався у 2022-му. Головні уроки, які виніс Воронін зі свого фронтового досвіду – "спати мало, працювати багато, слухати інтуїцію і постійно адаптовуватися". Показово, що з часів оборони ДАП він так і не може спати більше двох годин поспіль – вже понад 11 років живе у такому ритмі. За словами бійця, цей фізіологічний наслідок є для нього постійним нагадуванням про пережиті події.

Микола Воронін дбайливо зберігає речі, пов’язані з тими боями. Один із символів його особистої пам’яті про ДАП – це комп’ютерний монітор, який він виніс із зали аеропорту під час відходу. Пошкоджений уламками монітор Микола зберіг як реліквію. Нині експонат з ДАПу є частиною імпровізованого меморіалу в аеропорту "Бориспіль". До повномасштабного вторгнення Воронін час від часу навідувався сюди – постояти поруч, згадати полеглих побратимів і ті дні, коли у зруйнованому бетоні українська армія довела свою незламність.

експозиціяМонітор з ДАПу, який виніс МиколаАвтор: архів героя

Усе пережите назавжди залишилося з Миколою. "За нашу ротацію у нас не загинув ніхто… Ми дуже ефективно воювали. Але загиблих з інших боїв я відчуваю, ніби вони стоять у мене за плечима. Таке враження, що вони зі мною говорять без слів", – зізнається захисник. Ці спогади і відчуття – частина його життя і водночас нагадування про ціну, яку заплатили українці за кожну добу тих 242 днів оборони. Воронін підкреслює, що подвиг "кіборгів" Донецького аеропорту назавжди лишиться прикладом стійкості: навіть у повністю зруйнованому терміналі українські воїни продемонстрували світові, що готові стояти до кінця.

Микола Воронін продовжив службу в лавах ЗСУ і після 2015 року.