До дня Сухопутних військ "Характер" розповідає історії трьох бойових медиків: "Хаунда" з 67-ї окремої механізованої бригади, "Спокоя" з 63-ї окремої механізованої бригади та "Князя" з військової частини А-1815.
Хаунд
Найкращий день для медика – це коли ти приїхав і абсолютно нічого не зробив. І хай інші військові навіть підтрунюють, що він, мовляв, даремно сьогодні їв тушонку – йому все одно. Головне, що ось ці живі боги – воїни піхоти – сьогодні не отримали жодної травми.
"Хаунд" – в миру Нікітос з Дніпра – санітарний інструктор евакуаційного відділення медичної роти 57 окремої механізованої бригади.
Хаунд
Хаунд малює. З під його пензля виходять "святі" військового пантеону, намальовані флуоресцентною фарбою – черепи і кості, гострі кути німбів. Були періоди, після яких він не міг вичавити з себе ні одного штриха; після чергування у Серебрянському лісі картини почали виходити у нього одна за одною.
"Піхота – це люди, для яких я працюю. Все, що я роблю, я роблю на їх честь і славу. Вони реально є богами нашого світу. Ризик, який вони на себе покладають – це найцінніше, що може існувати. Вони платять своїм життям за те, щоб ми прожили наступний день. У той час, як медичний персонал типу мене віддає душі. Без душі якось можна прожити, а без самого життя – ні".
Малюнок Хаунда
Хаунд одразу просить не називати його "паном", навіть із ввічливості. Каже, що для нього це занадто формально, бо він не офіцер і не людина, яка "дуже відбулася у житті", як він це формулює. Через його руки всього на всього пройшло більше 500 поранених за найскромнішими підрахунками; він всього лиш рятує людські життя від початку повномасштабного вторгнення.
Хаунд
Йому простіше бути Нікітосом, який виконує свою роботу. Про себе він говорить стримано: у нього немає медичної освіти, він не навчався у професійних медичних закладах, і все, що вміє, приходило через практику.
На початку 2022 року все для нього виглядало дуже просто: якщо ти щось міг робити – робив. Військо Хаунд називає "казаном народотворення", де поруч опиняються дуже різні люди, і від кожного щось переймаєш: навички, реакції і звички.
Після Революції Гідності він почав інакше дивитися на політику і на свій стосунок до країни. 24 лютого він проспав перший удар по Дніпру – прокинувся, коли вже телефонували знайомі ветерани з питанням: "Ну що, почалося?"
Хаунд на службі
Перший підрозділ, у який потрапив Нікітос, так і не став боєздатною одиницею. Другий – на Харківщині – став. Через мораторій на мобілізацію тих, хто не служив строкову і молодший 27 років, Хаунд довго був у підвішеному стані. Офіційно мобілізували його лише в серпні 2022 року.
Бахмутська кампанія стала для нього першою справжньою точкою входження у бойові дії. Він зайшов туди як оператор медицини у технічній групі реагування. Виконував завдання із коригування артилерії, супроводжував штурми, інколи утримував позиції.
"Я не можу назвати це ні чимось щасливим, ні чимось поганим. Це досвід, через який треба було пройти. Війна – це дуже потворна і страшна річ. І коли ти потрапляєш туди вперше, то розумієш, що вона не має нічого спільного з тим, як її уявляють цивільні".
Хаунд
Хаунд був у штурмі "торецького басейну" разом із 46-ю бригадою; бачив бої за Соледар; пам'ятає оборону 4-ї танкової бригади під Підгороднім і бій за канал під Часовим Яром, коли вагнерівці були так близько, що хлопець чув їхні голоси під час роботи.
"Там я побачив перші ближні бої: коли ти розумієш, що все відбувається на відстані кроку. У людей на позиціях стан, який складно описати одним словом. Виснаження, холод, паніка, але вони все одно тримаються, бо задача є задача, і її треба виконувати. Ми заходили на позиції і бачили, як люди, після доби без води, без сну, у холоді, все одно тримають стрій".
Цей досвід допомагає Хаунду й зараз, коли він у евакуаційному відділенні. Нікітос розуміє, у якомі стані до нього приїжджають люди, що вони пережили до цього.
"Це важливо професійно – розуміти, що відбувається з людиною до того, як вона потрапить до тебе на евакуацію".
***
У дитинстві Нікітос найбільше з усіх свят любив Новий Рік. Не день народження з подарунками, а саме день, коли можна було побачити, як усе небо розквітає блискучими вогняними квітами.
31 грудня 2022 року Хаунд зустрів під Торецьком. В цей день з восьмої ранку безперервно працює артилерія, дуже близько "Вагнери". Хаунд сидить в окопі, його група готується прикривати штурмові підрозділи. Час тягнеться неймовірно довго: тут немає ні пауз, ні перепочинку. Хаунд вперше ловить себе на думці, що більше не зможе любити феєрверків: звук вибухів, який колись асоціювався з радістю, став символом смерті, страху і виснаження.
***
В одному з боїв кулеметник суміжного підрозділу отримав поранення в шию – це один із найнебезпечніших типів поранень. Хаунд почув крики: "Поранений у шию!" – і впав у ступор: був переляканий, виснажений і, як йому здавалося, не міг нічого сказати. Звуки крику пораненого мучили його ще більше, аж поки медик не зрозумів, що кричить не воїн – Хаунд не впізнавав свій власний голос.
Хаунд на службі
Нікітос зняв медичний рюкзак і кинувся у бік бліндажа пораненого – рух абсолютно суїцидальний, але іншого виходу в медика не було: він не добіг би з такою вагою на спині.
Дистанція до ворога – менше 50 метрів. Прикриття – три-чотири стволи.
По них працювало приблизно десять. Пізніше з'ясувалося, що над головою Хаунда пройшла черга: якби він невчасно піднявся, цього опису вже не було б.
"Краще сказати, що до пораненого я зрештою викотився", – лаконічно пояснює медик.
У кулеметника була сильна кровотеча; їх обох врятувало тільки те, що суміжний підрозділ прийшов і відбив атаку.
Коли треба було тягнути пораненого на ношах, інші військові не відразу зрозуміли, що саме каже Нікітос: голос Хаунда був зірваний, низький і агресивний. Коли він упав назад у свою "нору", його знудило від нервів.
"Я сидів і повторював одне і те саме – я все зробив правильно".
Хаунд
Поранений вижив. Улітку подзвонив Хаунду – подякував за збережене життя.
За свою службу Нікітос не зміг врятувати тільки двох воїнів – і це на двох більше, ніж він може собі вибачити.
"На евакуаціях ти бачиш дуже багато людей, і спершу запам'ятовуєш всі їхні імена та історії. Потім – ні. Мозок просто відсікає зайве, бо інакше не витримаєш".
"Спокій"
"Якби не хірургія, взагалі не знаю, чи б залишився в медицині. А в хірургії є динаміка, яка мені дуже потрібна в житті".
Володимир – хірург із Калуша на Івано-Франківщині. У війську отримав позивний "Спокій".
У 2015 році отримав повістку і відразу став до служби. На той момент він уже працював хірургом і мав офіцерське звання після військової кафедри: "Мене зразу мобілізували: спочатку в навчальний центр, а потім уже в першу танкову бригаду як лікаря, ординатора медичної роти".
Хірург Володимир
24 лютого 2022 року він знову з’явився до центру комплектування. Перша танкова бригада, в якій він служив раніше, вже була на позиціях, тому його направили туди, де були потрібні медики – у 63 ОМБр. Відтоді служить ординатором медичної роти частини А-3719.
Володимир працював на Миколаївщині: від Баштанки до Березнегуватого, у Березнеговатівському госпіталі. А також у Бахмуті, Часовому Ярі, Костянтинівці й на Лиманському напрямі. Зараз працює на стабілізаційному пункті.
***
Найскладнішим періодом своєї служби Спокій називає роботу у Часовому Ярі. У момент великих передислокацій кількох бригад, їхня група залишилася майже сама і приймала важких поранених з різних підрозділів.
Спати доводилося небагато і недовго – інколи й менше години. "Вставай, робота!" – так виглядали навіть перерви між евакуаціями. Водії теж працювали на виснаження: "Ми надавали допомогу нашій бригаді і ще двом. Був великий потік людей, зокрема важких. Дивлюся на своїх водіїв – голови приопущені, очі ледь привідкриваються, такі сонні, але кажуть: “Добре”. Стають і їдуть".
Володимир за роботою
Про свою чотирьохрічну втому Спокій говорить так: "Якщо щиро, то я не можу сказати, що я абсолютно свіжий. Так, я втомлений. Але те, що я бачу перед собою: мій обов’язок настільки важливіший, що втома не заважає виконувати задачі на службі".
У роботі з військовополоненими хірург дотримується тих самих професійних принципів: "Я надаю їм допомогу так, як би надавав українським військовим. Бо давав присягу лікаря". Каже, що під час лікування полоненого повністю вимикає емоції: "Я стараюся дивитися на нього як на людину. І надавати допомогу так, як будь-якій іншій людині".
Володимир
Свою опору Спокій знаходить у вірі: "Я православний християнин. Мені підказує моя совість, що є моїм обов’язком у цьому житті – і це, зокрема, служба. І найчастіше Божу присутність я відчуваю саме під час порятунку поранених".
Князь
У військовій частині А-1815 працює Мстислав, ординатор евакуаційного відділення медичної роти, старший лейтенант медичної служби на позивний "Князь". У війську він вже не вперше. Перша "каденція" була у 2015–2016 роках, друга почалася у вересні 2022-го – за мобілізацією.
Князь – онкохірург. Його спеціалізація в цивільному житті – меланоми, рак шкіри, пухлини м’яких тканин, а також ендоскопія: рак шлунка, товстої кишки. У війську інша реальність: ургентна допомога, тяжкі травми, кровотечі, пневмоторакси – стан, коли повітря потрапляє в грудну клітку і здавлює легеню.
Військовий медик Князь
У нормі повітря в грудній порожнині немає – воно лише всередині легенів.
Але при вибухових, уламкових, кульових пораненнях чи при сильному ударі повітря може потрапити між легенею і грудною стінкою. Легеня починає стискатися і "спадає". Будь-яке поранення грудної клітки (осколок, вибухова хвиля, уламок) може пробити легеню або грудну стінку.
Через це людині стає важко дихати, падає кисень, може початися задуха. Вчасна допомога медиків буквально дає людині друге дихання.
"Перших поранених не пригадаю, це 22-й рік. Але вони були набагато важчі, ніж у 15-му. Довелося навчатися на льоту. Добре, що були люди з бойовим досвідом – у зв’язці з ними швидко втягнувся. Найбільше запам’ятався контрнаступ 23-го року. Такої кількості поранених не було ні до, ні після. Ми працювали в нон-стопі, у конвеєрі".
Князь за роботою
Результат роботи Князь бачить відразу: "Пацієнт живий і виїжджає на наступний етап. Збережена кінцівка. Вдалося відновити кровотік або здренувати пневмоторакс. Ти бачиш, що він житиме. Без того, що ми робимо, він міг би не доїхати".
Князь служить уже четвертий рік повномасштабної, працював на стику Запорізької і Донецької областей, у районі Великої Новосілки. Потім було відновлення, після нього – Суджа, куди підрозділ зайшов у жовтні 2024-го й протримався до лютого 2025 року.
"Ти на ворожій території. Оточений з трьох боків. Усе перекривається їхніми засобами ураження. Відчуваєш себе як на долоні. Комунікації непевні – не ясно, де просування, з якого боку можуть відрізати. Це психологічно напряжно".
Князь
Разом із тим він відчував і щось інше: "Це був плюс – що ми не втратили, а віджали, що змогли їм хвости накрутити. Перші дні, коли вклинулись у глибину їхньої території, були круті".
Для Князя найскладніше на службі – невизначеність. Одесит сумує за своїм містом, морем і нормальним цивільним життя, а ще велосипедом, яким мав звичку кататись на набережній.
"Скільки доведеться тут пробути, ніхто не знає. Я знав, що це надовго. Але що настільки – не очікував ніхто".
