Андрій розповів "Характеру", як знищують дрони ворога і як працювати в тилу серед цивільного населення, яке дуже часто не усвідомлює всі небезпеки, які несе війна.
Початок служби
Андрій Корнелюк прийшов до війська 24 лютого 2022 року, у перший день повномасштабного вторгнення. “Сам пішов”, – коротко пояснює своє рішення. Андрію було важливо не допустити, щоб ворог прийшов на Волинь, де живе його родина і маленький син.
Першим місцем служби стала 100 окрема механізована бригада, де він обіймав посади стрільця-санітара і командира медико-санітарного евакуаційного відділення. Там він поєднував бойові завдання з порятунком поранених побратимів.

У квітні 2024 року, під час боїв біля Очеретиного, Андрій отримав поранення. Після лікування ВЛК рекомендувала змінити місце служби. Побратим порадив перейти до ППО – туди, де потрібні люди з його досвідом і витримкою. У травні 2025 року Андрій перевівся до нового підрозділу.
Служба в ППО
З 5 травня Андрій служить у мобільній вогневій групі 135-го батальйону. Його щоденна робота – реагувати на повітряну тривогу, швидко займати позицію та розгортати засоби ураження й відкривати вогонь, щойно з’являється ворожа ціль. "Що робити у разі ворожих атак? Вести вогонь на знищення", – лаконічно пояснює Андрій принцип роботи мобільної вогневої групи (МВГ).

Однією з найскладніших на цій посаді стала ніч у червні 2024 року, коли ворог водночас застосував 64 дрони-камікадзе та кілька ракет проти військового об’єкта, за який відповідав Андрій. Тоді мобільна група волинянина працювала доти, доки не закінчилося все, що могло стріляти. Спершу вичерпався боєкомплект до крупнокаліберного кулемета, потім – ПЗРК “Ігла”, і зрештою довелося стріляти зі стрілецької зброї.
Їхній розрахунок збив чотири “Шахеди”, а підрозділ у цілому – одинадцять.

Ще одна складна ніч була з восьмого на дев’яте липня 2025 року – російська атака на Луцьк. Сильний дощ і низькі хмари повністю закрили небо – техніка не бачила дронів ні у тепловізорі, ні в прожекторах. Мобільна група працювала фактично наосліп, орієнтуючись лише на гул двигунів.
“Шахедів не було видно взагалі, працювали по звуку”, – згадує ту ніч Андрій.
Служба і тил
Попри четвертий рік війни, деякі цивільні досі знімають і публікують позиції мобільних груп. На відео потрапляють моменти стрільби, точки, маршрути, звук роботи зброї – все, що ворог може використати для корекції атак.
“Інколи найгірший ворог ППОшника – це місцеве населення. Люди хочуть зробити по-доброму, зняти і типу: "от, подивіться, наші хлопці працюють". Але росіяни потім саме по цих координатах вдарять і вдруге, і втретє", – пояснює воїн. Він не раз бачив, як необережні дії людей у тилу впливали на безпеку підрозділу і всього регіону.

Якось у селі на Рівненщині стався епізод, який надовго запам’ятався Андрію. Після нальоту частина місцевих жителів просила МВГ залишити позицію, побоюючись, що збиті дрони можуть упасти на житлові будинки. Андрій пояснював, що тут вони прикривають Луцьк і Дубно, але почув лише: “Ну, то біля них і стійте!” Тоді він чітко усвідомив, як по-різному сприймається небезпека на фронті й у тилу.
Вдома на Андрія чекають дружина, мама і шестирічний син. Він не розповідає їм усього, бо переконаний, що “не все можна і не все потрібно розповідати цивільним”. А ще не сприймає свою службу героїзмом, бо має переконання, що “хтось же має це робити”.