"Характер" розповідає, як Роман став сержантом і старшим бойовим медиком, який врятував десятки життів, пройшов Бахмут і Курськ, а за свою службу отримав відзнаку Президента та Золотий Хрест.
Бахмут. Близько сотні поранених за місяць ротації
Один із найемоційніших спогадів служби для Бізона – бої за Бахмут. Там він працював у парі зі своїм побратимом, водієм на псевдо Джура. За місяць ротації через руки бойового медика пройшло близько сотні поранених.
Спершу хлопці навіть не знали, що прямують до Бахмута: командир сказав, що є виїзд на Донбас, проте не відразу уточнив, куди.
Бізон і Джура
Позивний Бізон отримав за свою кремезну статуру. Проте жодна статура не підготує людину до відповідальності за життя семи поранених людей водночас.
"Поранені були різних ступенів тяжкості: воїн з простреленою шиєю, військові з пораненнями ніг і переломами. Як працював? Одному однією рукою притискав кровотечу на шиї, бо не було часу перев’язувати; іншому пальцем затискав рану на нозі, бо китайський турнікет не спрацював. Ми довезли всіх живими, попри те, що по нас працювала ворожа артилерія".
Курська операція
Під час Курської операції команда Бізона облаштувала в підвалі хати умовний стабілізаційний пункт – туди звозили поранених. Роман також взяв на себе відповідальність за евакуацію.
"Одного разу вночі ми вивантажували поранених з машини, і до нас з трьох сторін прилетіли КАБи. Ми впали на поранених, закривши собою. На кілька секунд ніч стала днем".
Іншого разу, коли вдарив КАБ, воїни проводили евакуацію на Курщині. Українців врятувало тільки те, що у них були відкриті вікна машини, тому вони змогли почути cвист FPV.
Та найдивнішою рятувальницею життя Бізона стала – ялинка. Саме вона прийняла на себе удар ворожого дрона.
Про ставлення цивільних
На четвертий рік повномасштабного вторгнення Бізон болісно говорить про те, що бачить у тилу:
"У військових 30 днів відпустки на рік. Коли я тільки повернувся з Курська, де виконував завдання, то йшов по набережній у Закарпатті ще у закривавленій формі. Люди відводили від мене погляди, дивилися з презирством. Купа молоді, але ніхто не йде тебе міняти, захищати країну".
Зараз Роман вивчає пілотування FPV і Mavic:
"Дрони – це майбутнє війни. Цікаво і водночас дуже складно проводити евакуації тепер, особливо з появою великої кількості "ждунів" – дронів на оптоволокні, які стоять просто на землі і чекають машину".
Бізон не бачить себе офіцером, і після закінчення війни не планує пов’язувати себе з військом. Вдома його чекають батьки та дівчина Марина, лікарка за фахом – вона точно знає, що зараз проживає її кохана людина.
Попри складність своєї роботи, Бізон певен, що робить саме те, заради чого прийшов у військо:
"Я відчуваю себе на своєму місці, коли приношу користь, рятуючи життя побратимам. Коли передаєш поранених на стабпункт, стає дуже добре. І спокійно".
За свою службу Бізон отримав відзнаку Президента та Золотий Хрест.
