"А є інша армія, куди мобілізують мужиків у шльопках, які їхали на стройку, – говорить Володимир. – Логічно, що розумні й професійні люди хочуть іти туди, де є нормальне середовище, яке їм більше підходить. І так воно якось склалося, що існують ніби дві паралельні армії. І що з цим робити – навіть не знаю. Передусім бракує професійних людей, управлінців, командирів – на всю цю велику мобілізовану армію".
Володимир "Шаміль" Шередега – військовослужбовець ТЦК – у інтервʼю "Характеру" розповів, як виглядає мобілізація зсередини, що насправді означає "розшук ТЦК", чому система буксує, та чого йому коштувало не втратити людяність серед бюрократії та несправедливості.
Силові сутички, такси та інші незаконні дії ТЦК і поліції
За словами Володимира Шередеги, більшість випадків з бійками чи "бусифікацією" – це винятки, які спотворюють реальну картину: "У Києві знайти чоловіка, який погодиться поїхати добровільно, можна за 15 хвилин. Але іноді спрацьовує азарт – бажання "переламати" людину, яка не хоче підкорятися. І так народжується ця шизоїдна картинка для соцмереж".
Він визнає, що в регіонах ситуація може бути гіршою, ніж у великих містах. Проте “Шаміль” наголошує, що немає сенсу застосовувати силу: "Це неефективно. Людину все одно потім доводиться охороняти, а вона часто тікає ще з навчального центру".
Все ж проблема побиття під час мобілізації залишається і Володимир не вірить, що її вирішать бодікамери: "Якщо хтось хоче побити людину, камера не зупинить. Її можна просто вимкнути".
Володимир Шередега на службі
Не заперечує Володимир Шередега й проблему корупції, хабарів та кумівства: "За це є хоча б якась кримінальна відповідальність. Теоретично існує механізм притягнення – ми постійно бачимо новини, що на хабарі спіймали заступника начальника ТЦК. Його ніхто не саджає, звісно, але якщо немає резонансу на всю країну, як із одеським воєнкомом, то ніхто ніде не сидить – усі судяться роками й далі служать у армії. Але принаймні у цьому напрямку відкривають кримінальні справи, тож можна якось боротися в межах чинної системи та законодавства", – додає Шаміль.
Ще одна з болючих тем: чому у мобілізованих забирають телефони. Володимир Шередега каже, що в ТЦК, де він працює, цього не роблять. Хоча він знає, що в деяких таке практикують і аргументують таким: “Щоб люди не дзвонили адвокатам і не консультувалися, як подати скаргу. Щоб їх не "накручували" рідні. Офіційно ж кажуть, що це військовий обʼєкт, але насправді все знімають з вікон сусідніх будинків".
Володимир Шередега говорить і про зловживання поліцейськими, коли ті натрапляють на чоловіків зі статусом ТЦК “у розшуку”. Він пояснює, що людину можуть внести до бази “розшуку”, коли вона отримала повістку (навіть через "Укрпошту") і не зʼявилася. Але це не кримінальне правопорушення, як розуміють його поліцейські. Це не дає їм право затримати людину просто на вулиці і силою доставити в ТЦК.
Звітують цифрами, а не якістю
На жаль, в Україні відсутній контроль і відповідальність за незаконну мобілізацію. Як результат, Володимир Шередега наводить приклади людей, яких визнали придатними, попри очевидні діагнози: "У Києві мобілізували чоловіка з другою групою інвалідності – параноїдальна шизофренія. Він навіть не знав свій діагноз. Через кілька годин його родичі привезли довідку, і лише тоді його повернули з розподільчого пункту".
"Шаміль"
Інший випадок – мобілізований із серцевими нападами: "Його відправили в навчальний центр, через два дні стався інфаркт. Потім пів року він лікувався в інституті Амосова вже як військовий, отримував зарплату, оформлював інвалідність – і тільки тоді звільнився з армії. Це гуманно, але безглуздо. Ми просто витрачаємо ресурси".
Так само, каже він, у військо потрапляють люди з незакритими судимостями: "Система може провести будь-кого – навіть того, хто має підстави для звільнення або відстрочки. І за це ніхто не відповідає. В ТЦК звітують цифрами: "мобілізовано стільки-то людей". А кого саме – нікому не цікаво".
У Києві розподільчий пункт мобілізованих знаходиться на ДВРЗ (Дарницький вагоноремонтний завод). "Це бараки, щось між тюрмою, армією і дитячим табором, – розповідає Володимир Шередега і додає: – Люди можуть сидіти там тиждень або два, поки їх не відвезуть у навчальний центр”.
"Шаміль"
Зараз же у навчальних центрах почали фільтрувати мобілізованих, через "повний хаос із документами і придатністю". Вони відмовляються приймати хворих, осіб із судимістю чи тих, хто просто не підходить на службу. Таких людей повертають назад у розподільчий пункт.
"І я не скажу, що щось пішло не так. Все пішло саме так, як і мало піти, бо працює стара державна машина, не здатна реагувати на реальність. Накази про медогляди й придатність не відповідають умовам воєнного часу. Люди в ремісії по шизофренії визнаються придатними, бо ніхто не робить тестів. Це просто бюрократія, яка закриває звіти", – підсумовує військовий.
“Не кричу “ухилянт” і не принижую”
Попри все, Володимир Шередега залишається в ТЦК і намагається тримати свою планку: "Я, мабуть, один із небагатьох, хто говорить з мобілізованими нормально. Вони мене люблять, бо я не кричу "ухилянт" і не принижую. Просто пояснюю, що відбувається. І ніхто за весь час не виявляв до мене агресії. Люди відповідають дзеркально".
У 2024 році військовий створив закритий чат у Twitter для передплатників. Спершу він консультував, як технічно відбувається мобілізація, що таке розшук, як працює ВЛК. Згодом спільнота перетворилася на середовище підтримки: "Там уже близько 30 людей мобілізувались і реально долучилися до Сил оборони. Хтось служить, хтось готується. Вони спілкуються, допомагають один одному. Це, мабуть, і є здорова мобілізація".
Володимир проти поділу на "справжніх добровольців" і "пізніх мобілізованих": "Якщо людина в 2025 році добровільно йде в армію – її треба заохочувати, а не глузувати. У нас не вистачає людей, і ми не можемо знецінювати тих, хто зараз вирішує йти на фронт".
Повне інтерв'ю з Володимиром Шередегою дивіться у відео:
