"Характер" розповідає другу частину історії ветерана Анатолія Пилипенка – про його дітище, реабілітаційний центр-ферму "Зелений гай".
Повернувшись з фронту, Анатолій Пилипенко разом із дружиною Євгенією Молчановою вирішив залишити місто. У Зеленому Гаю на Дніпропетровщині вони знайшли ділянку, яка колись була звичайним сміттєзвалищем. Своїми руками подружжя вивезло десятки вантажівок сміття, звільняючи землю, що з часом стала основою для майбутньої ферми. Пляшки зі старої молочної ферми, що випадково знайшлися під час прибирання, надихнули їх на створення сироварні. Але це було лише початком: з часом у просторі, який починався як приватне господарство, з’явився глибший сенс — підтримка тих, хто, як і Анатолій, повернувся з війни.
Ікігай як орієнтир
"Ікігай" у японців – те, що робить життя осмисленим; це raison d’etre – причина, з якої ви встаєте вранці. Головний терапевтичний пес у Гаю називається саме Ікігай. Він працює краще за будь-якого психолога: якщо ветеран тримається осторонь, не йде на контакт, вірний пес підставляє голову під його долоню, вовтузиться, вимагаючи уваги, або навіть підштовхує до активності, приносячи камінці та палиці для гри. Врешті людина починає гладити, гратися – робити те, що змушує відволіктися від важких спогадів. Команда "Зеленого Гаю" жартує, що Ікігай сам обирає, з ким працювати, – і майже ніколи не помиляється. Якщо пес прив’язався до когось із гостей більше, ніж до інших, значить, саме цій людині підтримка потрібна найбільше.
Собаки-терапевти Гаю
“Зелений Гай” відвідують не тільки воїни, але і їхні рідні. Одного разу по зцілення сюди приїхала мати військовослужбовця, син якої пішов на фронт і зник безвісти. Жінка зізналася, що об’їжджає улюблені місця сина – ніби шукаючи там часточку його присутності. Ферма Пилипенка була одним з таких місць. Приїхавши сюди, вона найперше попросила залишити її на самоті. "Я хотіла просто побути сама, – розповідає мати, – але цей гад мені не дав". "Гадом" вона жартома назвала Ікігая. Того дня він обрав саме її: собака чалапав поруч всю її п’ятигодинну прогулянку фермою, не даючи зануритися в гіркі роздуми на самоті. Перед від’їздом мати зниклого воїна розповіла свою історію команді ферми і, поглянувши довкола, тихо підсумувала: "Я приїхала і тепер розумію, про що це місце. Розумію, чому сюди приїжджав мій син".
Досвід "Зеленого Гаю" показує – ті, хто довго замикалися в собі, поруч із тваринами наче розцвітають. Засновники ферми згадують історію молодого ветерана з Павлограда – хлопця з контузіями і, ймовірно, посттравматичним стресовим розладом. Коли він вперше приїхав на ферму, то був мовчазний і відчужений, тримався осторонь. Під час наступного візиту фахівці ферми вмовили його сісти верхи на коня. Після нетривалої прогулянки на луках хлопець несподівано змінився: раптом він усміхнувся. Як сказали рідні ветерана, це було вперше за всі чотири місяці від дня повернення з війни.
"Іпотерапевти" ферми
Пізніше цей боєць неодноразово приїздив у "Зелений Гай", вже більш відкритий до нового досвіду: брав участь в інтеграційних заняттях із сільського господарства, цікавився справами ферми. Так спрацьовує іпотерапія – лікування через контакт з кіньми. Вона позитивно впливає і на фізичне, і на ментальне здоров’я: покращує м’язовий тонус, координацію рухів, а головне – знижує рівень стресу і тривожності, пом’якшує симптоми ПТСР.
На фермі кажуть: "Коли ти чухаєш і гладиш наших тваринок, ти не можеш не покращити собі настрій".
У "Зеленому Гаю" беруть під опіку навіть важко травмованих тварин – ветерани, які приїжджають, часто говорять працівникам, що їх вражає така емпатія. На фермі живе віслючка на прізвисько Мамуля – мабуть, перша в Україні віслюкова "ветеранка" з протезом. Її евакуювали із зони бойових дій на Донеччині: тварина залишилася без частини передньої ноги. Дехто казав Анатолію: навіщо мучити худобину, все одно не житиме – простіше приспати.
Мамуля
Втім, команда ферми вирішила боротися за Мамулю: спільно з іноземними фахівцями їй виготовили протез, і віслючка знову навчилася ходити. Тепер вона – улюблениця гостей. А для бійців, які втратили кінцівки, зустріч із Мамулею стає особливою терапією.
"Коли військовий, у якого немає частини ноги чи руки, бачить віслюка з такою ж проблемою, бачить, скільки людей навколо неї турбуються, лікують її, він розуміє: якщо тут так ставляться до тварин, то наскільки тут цінні люди, – пояснює Віолетта, грант-менеджерка ферми, і додає: – Наша позиція – кожен заслуговує на життя. Крім росіян!”
Окрім Ікігая та Мамулі, у "Зеленому Гаю" мешкає чимало інших “терапевтів”. Є тут і собака Даша – колись безпритульна, вона під час обстрілу врятувала кількох бійців від пожежі, а сама зазнала опіків. Зараз Даша – справжній каністерапевт: "просто плюшевий ведмедик, найлюбовніша тварина на фермі". Такий тут принцип реабілітації: через прості дотики, ігри, спільну працю з братами нашими меншими ветерани поволі віднаходять утрачений життєвий орієнтир – власний "ікігай".
Сенс тиші
Тиша – ще один "лікар" у "Зеленому Гаю". Ферма розташована далеко від міста, у лоні природи: довкола степ, річка і жодної метушні. Для багатьох міських мешканців дорога сюди видається випробуванням: 10 гектарів території "Зеленого Гаю" починаються там, де закінчується асфальт, і нерівне ґрунтове покриття часто стає темою для першої розмови. "Боже, яка у вас жахлива дорога", – часто вигукують гості, ледве виборсавшись із глибоких вибоїн на під’їзді. Проте невдовзі їхню увагу захоплює зовсім інше: тутешня тиша.
Військові, які приїздять на реабілітацію, спершу навіть губляться: занадто незвично, що навколо немає гучних звуків, сирен, вибухів чи міської метушні. Дніпро, найближче велике місто, лишається за десятки кілометрів, і в "Зеленому Гаю" можна почути власні думки. Години відвідувачі проводять, сидячи на березі водойми, дивлячись на спокійну воду, – і просто мовчать. Ця пауза теж частина терапії: вона дає змогу заглибитися всередину себе, прожити горе або травму без метушні, у безпечному місці.
Кози ферми
Свого часу тиша стала порятунком для самого Анатолія Пилипенка. Повернувшись з фронту на кілька років у Дніпро, він з родиною так і не зміг ужитися в гамірному місті-мільйоннику. "П’янки, гулянки, салюти, вибухи... Людям узагалі байдуже, що відбувається на сході", – розповідав він своїм працівникам про тодішню атмосферу в прифронтовому місті. Постійні феєрверки й гучні вечірки у мирному житті нагадували про бойові вибухи і ранили не менше. Пилипенко з дружиною вирішили виїхати подалі від урбаністичного хаосу – в одне з найменших сіл України.
Так вони опинилися у місці, де станом на 2023 рік проживало всього 33 людини. Зате там панує цілковитий спокій – необхідний, щоб зцілювати нервову систему після пережитого на війні. Саме тут, у тиші й самотності, народився задум ферми-реабілітаційного центру. І саме тут тиша починає працювати на ветеранів: розслабляє, повертає відчуття нормального життя без небезпеки.
Подружжя Анатолій Пилипенко і Євгенія Молчанова
"Просто посидіти біля водички в тиші й спокої – в Дніпрі це неможливо зробити", – пояснюють ефект у "Зеленому Гаю". У поєднанні з розміреним сільським побутом, доглядом за тваринами і землеробством (фактично – гарденотерапією), тиша дає відвідувачам відчути себе знову частиною мирного світу. Ветерани починають краще спати, менше дратуються на гучні звуки. Рідні загиблих і зниклих безвісти отримують нагоду виплакати свій біль у спокійній атмосфері. Коли навколо лише шелест трави і мукання корів, люди потроху перестають жити в режимі бойової тривоги.
Рівний рівному
Попри всю силу природи і тварин, ключовим елементом ферми "Зелений Гай" лишається спілкування ветерана з ветераном. Анатолій Пилипенко присутній на всіх реабілітаційних сесіях. Як він каже, людина, яка пройшла крізь подібний досвід, обов’язково має бути поруч, щоб зрозуміти ветерана без слів.
Принцип "рівний рівному" тут діє як одне з головних правил. Анатолій сам є ветераном Добровольчого українського корпусу, як і його дружина, тому його слово має для бійців вагу. "Якщо прийде двадцятирічна дівчина, як от я, і почне щось їм розповідати про війну – зрозуміло, що її всерйоз ніхто не сприйме. Але коли боєць спілкується з ветеранами – це зовсім інша історія", – говорить Віолетта.
Євгенія Молчанова
За чашкою чаю Пилипенко може поділитися з новоприбулими власними переживаннями в Афганістані чи АТО, вислухати їхні історії. Це створює атмосферу довіри: люди розуміють, що тут їхні травми не знецінять і не засудять. Анатолій не боїться говорити і про найважчі моменти війни – але обов’язково переводить розмову на те, що буде далі.
"Так, ми з вами ветерани, – звертається він до побратимів, – але тепер згадайте, що у нас є тисячі військових, які рано чи пізно повернуться". Пилипенко переконаний: потрібно готувати підґрунтя для повернення нових захисників. Він закликає ветеранів знайти у цьому свою місію. "Нам треба діяти вже, – говорить Анатолій, – щоб вони повернулись і бачили, що недарма воювали, недарма втрачали друзів, кінцівки, здоров’я…". Така філософія – теж частина реабілітації. Бо поки чоловік чи жінка у військовій формі відчуває, що потрібна своїй країні, що може бути корисною вдома, доти в нього є стимул жити далі.
Своїм прикладом Анатолій доводить: ветерани здатні стати опорою для суспільства і одне для одного. На місці колишнього звалища постала сироварня, стайні та город, що годують десятки людей. "Зелений Гай" починався як прихисток для тих, хто не міг знайти себе після фронту, а перетворився на майданчик, де ветерани діляться досвідом і силами, готуючись разом до мирного життя. Тут вони відновлюються – і водночас вчаться бути корисними іншим. Після кількох тижнів реабілітації хтось із хлопців лишається на фермі волонтерити, допомагає по господарству; хтось, надихнувшись прикладом Пилипенка, замислюється започаткувати власну маленьку справу; а хтось просто повертається додому внутрішньо більш готовим будувати майбутнє.
Як приїхати?
Потрапити до "Зеленого Гаю" може кожен ветеран – люди приїжджають на ферму в основному завдяки “сарафанному радіо”.
"Зелений гай" абсолютно безкоштовно приймає і ветеранів з великих центрів, як от Superhumans, так і тих військових і їхні родини, які почули про "Гай" від друзів. Також ферма проводить безкоштовні реабілітаційні заходи та програми. Попередній запис обов'язковий.
Слідкувати за анонсами можна в інстаграмі.
Координати:
село Зелений Гай, вулиця Зелена, 2, Днiпропетровська область.
Телефон для запису: +38 067 007 02 07
