Олександр розповів "Характеру", які стани переживають ветерани у цивільному суспільстві, і як можна допомогти собі екологічно проходити шлях повернення.
Початок
Одразу після того, як потяг прибув на київський вокзал, він пересів на електричку – додому. Навколо говорили про курс долара, про відпустку, про покупки.
Жодного слова про війну, з якої він щойно повернувся.
Кілька годин тому він був там, де гинули побратими і горіли домівки, а тут усім байдуже – і це його дуже різонуло, ніби світ навколо став ворожим. Хотілося просто повернутися назад.
Він пам’ятає, як того дня не роздягався, сів біля вікна на кухні й просидів так до вечора – у формі, з думками, які не відпускали. Потім почалася тиша, довша за будь-який обстріл.
"На цьому етапі у багатьох ветеранів починаються складні стани: небажання виходити з дому, спустошення, алкоголь, який спершу наче вимикає мозок, але зрештою робить тільки гірше. Це стан, який може тривати роками без допомоги. І в який легко повернутись", – каже тепер Олександр.
Повернення
Олександр пішов на фронт у 2014 році – служив у танковому батальйоні. Каже, що тоді навіть не думав, наскільки важким буде зворотний шлях.
Після демобілізації він намагався повернутися до цивільного життя, але замість спокою прийшли розгубленість, безсоння, відчуття втрати себе.
Олександр у війську
Багато ветеранів проходять цей самий етап: шок від порівняно тихого цивільного життя, агресію, відчуття небезпеки там, де її немає, провину за те, що залишив побратимів.
"Усвідомлення того, що ти інший, приходить не відразу. Людина не розуміє, чому дратується через дрібниці, чому уникає скупчень людей або не може заснути. І це, звісно, лякає".
Дехто намагається заглушити ці стани алкоголем, інші просто замикаються вдома. Найскладніше, пояснює Олександр, тим, хто не має поруч тих, хто може направити.
Саме тому, проходячи цей етап життя, він звернувся до психологів – і цей досвід став для нього поворотним:
"Я тоді не знав різниці між психологом і психіатром. Але знайшов людей, які пояснили, що зі мною відбувається і допомогли вийти з цього стану. І тоді зрозумів, що теж хочу займатися психотерапією професійно".
На фронті
У 54 роки він здобув диплом магістра психології з відзнакою. Спочатку працював консультантом на лінії запобігання самогубствам. На жаль, зараз вона вже не працює. Лінія, яка прийняла за час своєї роботи тисячі дзвінків, які врятували життя не одній людині – не працює через брак фінансування.
Після повномасштабного вторгнення Олександр приєднався до Українського ветеранського фонду, де сьогодні очолює команду психологів кризової лінії.
"На кризову лінію навряд чи подзвонить людина, яка скаже, як у неї все добре. Дзвонять ті, що тільки повернулися і не знають, що робити з тим досвідом, який отримали на війні, – каже Олександр і додає: – Зазвичай дзвонять ті, хто на початку шляху повернення з війська. Люди в стані розгубленості. Вони не знають, що робити з тим досвідом, який принесли з війни, як далі жити".
Олександр здобув диплом магістра психології в 54 роки
На лінію звертаються не лише ветерани. Є ті, хто втратив близьких, чекає своїх рідних, або цивільні, які постраждали через війну. Іноді телефонують, щоб подякувати — після того, як уже пройшли кризу.
Групи підтримки
Окрім індивідуальних консультацій, команда Олександра Чаморсова веде чотири групи підтримки, які діють на базі УВФ:
-
Групи втрат — для тих, хто нещодавно пережив утрату, і для тих, хто вже готовий проживати біль глибше, за восьмикроковою терапевтичною програмою.
-
Група ветеранів і їхніх близьких, до якої іноді приєднуються навіть діючі військові.
-
Загальна група підтримки, відкрита для всіх, хто відчуває труднощі через війну: ветеранів, переселенців, їх родини, цивільних.
"Ми запрошуємо в групи тих, хто подзвонив на лінію. Ведуть ці групи ті самі фахівці, які консультують телефоном. Це дає ефект довіри: люди вже знають голос, знають, що їм безпечно. Також на групах можна запитати години роботи конкретного спеціаліста, і так отримати ще кілька годин консультації", — пояснює Олександр.
Такі "змішані" групи, де поруч сидять військові, родини і цивільні, — нетипова практика для класичної психології. Але в Україні, каже Олександр, це природно:
"Наше суспільство теж гібридне. Є ветерани, є ті, хто чекає військових, є ті, хто втратив. Іноді вони всі зустрічаються в одній групі. Це ніби не за правилами, але ми вчимося справлятись із цим разом".
***
"Як ветерану зібрати себе до купи на початку шляху повернення? Найперше – просто відпочити. Не спішити. Відкласти все, що нависає над головою, і згадати про себе. Подихати свіжим повітрям, прогулятися, побути в тиші, – каже психолог і продовжує: – А через тиждень – можна подзвонити до нас на гарячу лінію і проконсультуватися, як рухатися далі".
Кризова гаряча лінія УВФ працює цілодобово, безкоштовно та анонімно.
Звернутися можна за номером: + 0 800 33 20 29
