Джерело: RFI
"Я завжди відчував, що роблю недостатньо. Ми організовували збори, допомагали волонтерством, але було відчуття, що мій внесок замалий. Хотів бути там, де відбувається історія", – пояснює свій вибір захисник.
Від TikTok до фронтових буднів
Ще рік тому його день складався з роботи, спорту й зйомок відео для блогу. Тепер центр життя – служба. Замість чіткого графіка – постійна готовність до завдань, замість планів – виїзди на полігон чи в підрозділи. Половину часу займає монтаж і робота з відео, іншу – зйомки та комунікація з різними підрозділами.
У своїх роликах Артур показує простих бійців: від тільки мобілізованих до тих, хто роками воює. "Є міф, що мобілізовані не воюють. А насправді вони воюють на рівні з усіма, часто навіть з більшим ентузіазмом", – каже він.
Соцмережі як рекрутинг
Для Дмитришина TikTok – не просто спосіб розповідати історії, а ще й інструмент рекрутингу. Саме через соцмережі бригада отримує заявки від потенційних кандидатів. "Ми намагаємося спілкуватися тією мовою, якою говорить наша аудиторія, і там, де вона перебуває", – пояснює Артур.
Артур на фоні екскаватора, на який збирав донати
Керівництво бригади його ініціативу підтримує: відео доходять навіть до командування й отримують позитивні відгуки. Побратими теж бачать у цьому сенс, навіть якщо війна для них надто болюча тема. "Ми розуміємо, чому це потрібно", – кажуть вони.
Армія як середовище для розвитку
Коли Артур вирішив шукати посаду в ЗСУ, то одразу визначив, чим може бути корисним: проєктний менеджмент або розвиток медійної складової. Подав резюме в кілька бригад, пройшов співбесіди й зрештою знайшов своє місце у "Сталевих левах".
Сьогодні він переконаний: кожен може знайти в армії посаду за своїми навичками – від комунікацій до роботи кухарем чи водієм. "Це комплексний механізм. Він не працюватиме без хлопця, який готує їсти для 600 людей, чи без того, хто підвозить вантажі. Усі важливі".
У бригаді Артура навіть відкрили релаксаційний хаб, де військові можуть постригтися, зробити тату чи масаж. Працюють там ветерани, які свого часу отримали поранення.
"Хотів бути там, де твориться історія"
Батьки й дівчина Артура спершу важко прийняли його рішення. Але хлопець наполіг: "А що я скажу дітям через 20 років? Що сидів вдома й працював в ІТ? Мені хотілось більшого".
Сьогодні Артур зізнається: страх є завжди, але він намагається конвертувати його в дії. Бере з собою додаткові турнікети, дбає про екіпірування, тренує навички на полігоні. "Ми всі в Збройних силах. Якщо буде потрібно – маємо бути готові взяти зброю", – каже він.
Артур з коханою
Попри труднощі, Артур не шкодує про свій вибір: "Я задоволений, що служу саме тут. Є довіра, є свобода створювати, і я бачу результат".
Його мрія проста – щоб війна завершилася з мінімальними втратами. А після цього – повернутися додому, створити сім’ю й прожити життя яскраво: більше подорожувати, менше віддавати себе роботі й більше цінувати людей та моменти.
