"Характер" переповідає матеріал The New York Times
Вибір між фронтом і дитиною
Олена, бойова медикиня, згадує, як у бліндажі на сході України їй нагадав про овуляцію застосунок у телефоні. "Я зрозуміла, що мала б бути вдома й думати про дитину, а не сидіти в окопі. Але війна не чекала". Вона намагалася поєднувати спроби завагітніти з консультаціями лікарів під час коротких відпусток. "І нарешті це сталося, – розповідає вона. – Я завагітніла, але продовжила службу".
Для неї це був не вибір між війною і материнством, а два паралельні процеси. "Хтось вважає, що бути вагітною й воювати – це божевілля. Я бачу інакше: війна є війна, але життя триває".
Зростання кількості жінок у війську
В Україні, де дедалі важче мобілізувати чоловіків, жінки стають тією силою, яка заповнює прогалини. Від початку повномасштабного вторгнення їхня кількість зросла більш ніж на 20% – нині служить близько 70 тисяч.
Для багатьох служба й вагітність означають подвійний виклик: зима без опалення, обстріли, відсутність води чи санітарних умов.
"Це жахливо кожного дня, – згадує 25-річна Надія, операторка радіостанції, яка відслужила до восьмого з половиною місяця вагітності. – Прокидаєшся і думаєш: чи всі живі?". Щоранку вона скидала зі своєї постелі уламки штукатурки, яка обсипалася після нічних вибухів. У лютому вона народила сина – Ярослава.
Надія народжує через кесарів розтин
"Вагітність робила все ще складнішим. Клініку для обстежень закрили. Інші лікарні поруч теж. Постійно думаєш про дитину: чи з нею все гаразд? Це був суцільний стрес і водночас фізичне навантаження".
Обмежена допомога
Армія США, як і багатьох інших країн, автоматично відводить вагітних від бойових завдань. В Україні жінки залишаються у строю приблизно до сьомого місяця.
Як визнають і медики, і самі воїни: військо не має можливостей їх підтримати. В Україні відсутня спеціальна форма для вагітних захисниць, а ще бракує пренатальної допомоги.
Майорка Вікторія Кравченко, яка понад 16 років служить і досліджує гендерні питання у війську, каже: "Не секрет, що упередження існують. Жінки, які народжують, стикаються з питаннями: чи варто їм повертатися, чи достатньо вони сильні".
Держава забезпечує їм 126 днів оплачуваної відпустки. Потім – приблизно 170 доларів на місяць фінансової допомоги на дитину.
Підтримка від волонтерів
Певні прогалини заповнюють громадські ініціативи. Організація "Землячки" шиє форму для вагітних. Фонд "Квітна" запускає мобільні клініки для обстеження жінок-військових.
"Потреба є величезною, – каже гінеколог Тарас Єфтемій. – Під час однієї ротації ми обстежили 573 жінки. П’ятеро виявилися вагітними".
Лікарка Віта Марченко в Слов’янську приймає пологи у військових жінок навіть у лікарні з обмеженими ресурсами. "Я ніколи не думала, що бачитиму стільки вагітних на війні. Для них це додає сенсу – вони постійно нагадують собі, за що борються".
Важкі рішення
Після пологів жінки вирішують: повертатися чи залишатися з дітьми. Надія обрала трирічну відпустку без оплати: "Як я можу залишити його? Але я планую повернутися".
Валентина, механік піхоти, повернулася після півторарічної перерви. Її спершу не приймали у кілька підрозділів. "Командир сказав: залишайся вдома з дитиною. Але я довела, що можу служити нарівні з чоловіками".
Оля, старша бойова медикиня, дізналася про вагітність випадково восени. "Я не планувала. Коли йшла на війну, хотіла воювати до перемоги".
Спершу приховувала вагітність, аби не відсторонили від завдань. Але після кровотечі й госпіталізації командир дізнався. Їй змінили завдання – вона перестала виїжджати безпосередньо в бої.
Проте війна залишалася поряд. "Я говорила з дитиною ще в животі, пояснювала, що ми робимо важливу справу. Казала, що люблю її, і що все буде добре".
У травні вона народила доньку – Ірину. Оля офіційно залишила військо, але планує повернутися: "Людей із потрібним досвідом дуже мало. Це довга гра – ми потрібні".
Головне фото: Oksana Parafeniuk for The New York Times
