"Характер" переповідає історію The New York Times.
Відновлення
"Я хочу жити, – сказала Неля Леонідова. – Для своїх дітей, для життя, яке було вкрадене, але не втрачено. Я хочу знайти спокій у тих частинах, що залишилися мені".
Відновлення – виснажливий процес, з ранами, які ускладнюють приймання їжі, розмову і навіть сприйняття себе.
Пацієнти покладаються на лікарів у зціленні фізичних травм і на підтримку родини, щоб рухатися далі.
Обличчя – це вікно до ідентичності й емоцій. Коли воно знівечене – це не просто бути пораненим, це втратити зв’язок з власним відчуттям себе.
Від початку вторгнення Росії в Україну у 2022 році багато українців зазнали тяжких травм обличчя – жорстокого свідчення сили сучасної зброї та вразливості людського тіла.
"Солдат втрачає ногу – і суспільство називає його героєм, – каже Андрій Копчак, завідувач кафедри щелепно-лицевої хірургії в Національному медичному університеті імені Богомольця у Києві. – Але втрачаєш обличчя – і стаєш привидом".
Хірурги досягли значного прогресу в лікуванні поранених в Україні, особливо завдяки використанню 3D-друку. Створюючи індивідуальні імпланти та хірургічні шаблони, ця технологія дає змогу точніше відновлювати зруйновані щелепи, вилиці та очні западини, повертаючи не лише функції, а й самі контури ідентичності.
Хірурги
Цей прогрес ґрунтується на столітті інновацій: від піонерських операцій Гарольда Ґілліса, який відновлював знівечені обличчя у багнюці траншей Сомми під час Першої світової війни, до сучасного цифрового моделювання для відновлення тіл, понівечених у кривавих боях за Бахмут.
Мета завжди була одна: повернути функціональність і дати пораненим надію.
Для багатьох поранених в Україні хірургічні втручання відбувалися після попередніх невдалих операцій, які фактично доводилося скасовувати й виконувати заново. Як і в багатьох аспектах українських воєнних дій, боротьба медиків супроводжувалася імпровізацією та експериментами.
The New York Times провів два роки, відвідуючи чоловіків і жінок, чиї життя були зруйновані, і знайомлячись з лікарями й волонтерами, які працюють над тим, щоб допомогти їм.
Боротьба за повернення в бій
"Це та сама боротьба – за себе, за своє життя, – каже Володимир Мельник і продовжує: – Як у окопах, так і на лікарняному ліжку після поранення".
Увесь час відновлення його вела одна палка мета: знову стати до бою.
Українські та іноземні хірурги досягли значного прогресу в лікуванні поранених. Проте лікарі кажуть, що психологічні шрами можуть бути ще складнішими для зцілення.
Володимир Мельник
Мельник, 32 роки, отримав поранення у 2023 році, коли його підрозділ штурмував російську позицію на пагорбі й, після запеклого бою, захопив її. Під час бою уламки розірвали обличчя Володимира.
"Усі нерви на правому боці обличчя були перерізані, – розповів він. – Усі кістки зруйновані. Я не міг бачити правим оком".
Евакуаційна група спершу не змогла дістатися до нього: російська артилерія та дрони робили рух неможливим. Майже 23 години він продовжував бій, попри біль.
"Коли ти у ворожій траншеї, у тебе два варіанти: або сісти, пожаліти себе й померти, або робити все, що можеш", – сказав Мельник.
Коли він дістався безпечного місця й адреналін спав, жорстока реальність поранення дала про себе знати.
Володимир каже, що деякі медсестри, які бачили його на початку, ставилися до нього так: "Ти все одно помреш" – і не виявляли зацікавленості в його лікуванні.
Володимир Мельник переніс понад 50 операцій. Його фізичне відновлення було зосереджене на поверненні життєво важливих функцій, як-от можливості нормально їсти та бачити.
Під час відновлення Володимир навчав інших бойовим навичкам.
Після наполеонівських воєн солдати розповідали, що вбивали товаришів із знівеченими обличчями, виправдовуючи це тим, що смерть краща за життя в такому стані.
У Першій світовій солдати з травмами обличчя часто ставали вигнанцями в суспільстві. Лікарі в Україні кажуть, що подібна стигма існує й сьогодні.
Мельник переніс безліч операцій. Пластини встановили неправильно, утворилися абсцеси, уламки залишилися всередині. Лише через майже два місяці втрутилися волонтери з проєкту "Лікарі для Героїв" і допомогли перевести його до нової лікарні й у нову програму реконструкції обличчя.
"Ми скануємо череп, створюємо цифрову модель і друкуємо титанові пластини шар за шаром, – каже лікар Копчак, показуючи КТ-знімок зруйнованої щелепи пацієнта. – Це як відновлювати розбиту вазу. Кожен фрагмент має значення".
Мельник переніс понад 50 операцій. Минулої осені він готувався до того, що вона стане останньою.
"Головне – мати змогу жувати і їсти, бо це енергія для людини, особливо для солдата", – сказав він.
Володимир уже повернувся на передову.
Немає безпечного місця
Артур Ткаченко повернувся з фронту, сподіваючися, що найгірше для нього вже позаду.
Але війна наздогнала його вдома – російська ракета вбила його батьків.
Вибух тяжко поранив і самого Андрія, залишивши його обличчя практично невпізнаваним.
Коли державні ресурси обмежені, вирішальне значення для нього та інших поранених має підтримка сім’ї та волонтерів.
Артур Ткаченко не підлягав мобілізації, як багатодітний батько, який працював на заводі. Але після вторгнення Росії він добровільно пішов до війська та провів кілька місяців у важких боях, перш ніж повернувся у своє село Новософіївка.
Артур Ткаченко з донькою
Лише за кілька тижнів потому, коли він, його дружина Юлія та їхня 20-місячна донька гостювали у батьків, ракета влучила в їх двір. Вибух, який убив батьків Артура, поранив і його дружину з донькою, відкинувши малу більш ніж на 20 метрів.
Коли він опритомнів, то не впізнав свого обличчя в дзеркалі.
"Воно було зовсім іншим, – сказав він з лікарняного ліжка у Києві, досі добираючи слова. – Я не відчував частини обличчя. Я навіть не міг говорити".
Артура та його дружину частково прикрила від вибуху машина, яка була припаркована у дворі. Батьки, які стояли з іншого боку, загинули.
Артур зазнав тяжких пошкоджень черепа та кісток обличчя.
"Уламки були глибоко в його голові – один навіть стирчав, коли він приїхав", – розповів хірург Роман Козак, який провів першу реконструктивну операцію минулого року.
Лікарі кажуть, що це був надзвичайно складний випадок, який показав як можливості, так і обмеження технологій.
Артур Ткаченко з дружиною
Козак і його команда співпрацювали з біоінженерами, щоб цифрово відтворити зруйноване обличчя Ткаченка. За допомогою 3D-друку вони створили імпланти, підігнані під унікальну структуру його обличчя, щоб утримувати фрагменти кісток на місці.
"Зараз ми готуємо другу операцію, щоб відновити нижню повіку та видалити металеві пластини, які становлять ризик інфекції через близькість до носових пазух", – пояснив хірург.
Повернення з мертвих
Неля Леонідова сповнена рішучості допомагати іншим, хто пережив такі ж поранення, як вона.
На початку відновлення, зізнається Неля, "були моменти, коли я думала, щоб покінчити з усім".
Тепер вона хоче присвятити своє життя допомозі іншим. Неля каже, що її шлях був важким, але на ньому вона знайшла і нове кохання, і нову мету.
Перше, що жінка, якій зараз 45 років, пам’ятає після поранення – це відчуття холодної сталі, що тиснула їй на щоку. Вона не знала, де знаходиться, тільки пам’ятає, що було темно, а в повітрі висів густий запах – суміш антисептика та смерті.
Навколо неї були тіла загиблих.
"Мене прийняли за “вантаж 200”", – згадує Неля, використовуючи військовий код для позначення загиблих.
Неля Леонідова
Жінку помилково вважали однією з жертв обстрілу, який розніс її маленьке містечко на сході України у 2014 році, під час початку того, що згодом стане найкривавішою війною в Європі цього покоління.
Невдовзі вона впала в кому, з якої вийшла через два місяці. Праве око було втрачено, щелепа зламана, тіло вкрите шрамами. "Я нічого не могла зрозуміти", – каже Неля.
До війни життя у Зугресі, її селищі біля кордону з Росією, було наповнене простими радощами. Неля була мамою і працювала на заводі, доглядала квітники між змінами на виробництві.
"Увесь наш край усіяний трояндами, – згадує вона. – Запах цвітіння вишень, Блакитне озеро, кар’єри, річка. Все це надихало".
На початку 2014 року насильство охопило її регіон, відомий як Донбас. Росія розпалила сепаратистське повстання, де загони, підтримувані Москвою, почали захоплювати території.
Неля тримала дітей поряд і сподівалася перечекати бурю.
"Перша думка, яка пронизала мене, як біль, була – діти, – згадує жінка і додає: – Помирати не страшно, я тепер це знаю. Страшно залишити своїх дітей одних у цьому світі".
Згодом її діти виїхали з окупованої території: спочатку до Харкова, а тепер на захід України.
Неля перенесла безліч операцій, багато з яких виправляли попередні невдалі втручання. Лікарі з канадської благодійної організації Face the Future використали індивідуальний титановий імплант, щоб відновити її зруйновану очну западину.
Тепер Леонідова хоче вивчати психологію і відкрити центр для допомоги пораненим на війні.
Освідчення Нелі
Її найтемніші думки зникли: вона заручилася з нареченим Назаром Журбою.
"Я міцна жінка: титановий фасад, сталевий укус і погляд бійцівського пітбуля після бою, що творить дива, як Медуза Горгона, – каже Неля з театральністю. – Мій погляд обертає людей на камінь".
