"Характер" поговорив з Володимиром про те, з чим зіштовхуються ветерани після повернення з фронту і якої підтримки потребують.
Від Кавказу до Черкас
Його перша війна сталася задовго до 2014-го. У 90-х Володимир воював у складі українських добровольчих підрозділів на Кавказі. Каже, що ще тоді відчув, як війна змінює людину назавжди:
"Ти привозиш з собою досвід, який залишиться на все життя. Це твій кейс. І вже ніколи з тебе солдат не вийде. Треба вчитися жити з цим".
У 2014 році він знову став добровольцем – цього разу вже у війні за власну країну. Навесні того року російський слідчий комітет оголосив його в розшук: "14 березня – такий собі подарунок. Привітання від Росії".
Після цього сумнівів не залишилося – він воював на Донбасі, поруч із побратимами, які всі були добровольцями.
24 лютого
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Володимир уже мав інвалідність внаслідок попередніх поранень на фронті. Він міг залишитися вдома: мав роботу, працював психологом у дитячому садочку. Але, каже, не міг.
Володимир Мамалига на фронті
"Хто ж має захищати? 24-го ще ніхто не знав, де будуть москалі. У Черкасах у ТЦК була величезна черга. Я почав обдзвонювати побратимів з 14-го року: шукав, де є місце у взводі. Того ж дня здав документи, вдягнув форму і ввечері отримав зброю".
Він воював чотири місяці на Луганщині під Попасною. Після повернення батальйону з бойового розпорядження потрапив до госпіталю: загострилися старі травми.
Відтоді повернувся до цивільного життя, але з чітким усвідомленням, що його фронт робіт не закінчився, але видозмінився на психологічну підтримку інших ветеранів.
Дві України
Володимир бачить, як зараз різко розділилося суспільство: "Є дві України. Є люди, які воюють. А є ті, для кого війна – це щось далеке, десь там у стрічці новин. І ще є бюрократія: ти її бачив в армії, а тут стикаєшся знову. Це важко переживається".
Володимир Мамалига
Він обережно говорить про ПТСР: "До посттравматичного розладу треба ще дожити. Поки йде війна, травматизація триває. Люди приїжджають на ППД, хтось у госпіталь, хтось одразу до нас. Ми знімаємо стресові реакції, допомагаємо пережити флешбеки, але справжній ПТСР проявиться, коли настане мир".
"Сяючий шлях"
Перші кроки до підтримки ветеранів родина Мамалиг зробила ще у 2014 році. За рік до того, у квітні 2013 року, вони заснували хаб "Сяючий шлях" для кейсменеджементу. Володимир, його дружина і донька – всі психологи. Спершу вони допомагали бійцям з документами, пільгами, направленням на реабілітацію.
З самого початку хаб "Сяючий шлях" діяв повністю на волонтерських засадах. А у 2022–2023 роках тут працювали без вихідних. У 2024-му Мінветеранів уклало угоду з хабом і частину послуг почала покривати держава.
У "Сяючому шляху" працюють три психологи. За потреби залучають юристів, медиків та інших фахівців. Є меморандуми з лікарнями, центром зайнятості та соцзахистом.
Заняття в "Сяючому шляху"
"Ми працюємо з усіма проблемами наших ветеранів. Інколи кількість таких запитів нагадує валізу без ручки. Але несемо, поки треба і поки можемо. Ми можемо разом піти до суду, допомогти в коледжі дітям військових, поїхати на річницю загибелі побратима чи на шашлики до Дніпра з групою підтримки. Це не просто професія, психологія – це життя поруч з нашими ветеранами", – пояснює Володимир.
Через "Сяючий шлях" пройшли сотні ветеранів. Хтось приходив з тяжкими ампутаціями, хтось – з невидимими ранами. Є ті, хто повертається на фронт втретє. Є ті, хто вперше сідає за парту: вступає до університету, перекваліфіковується на юристів чи соціальних працівників.
"Он хлопці за 50 пішли вчитися. Один із високою ампутацією працює в облраді, закінчив перший курс юридичного. Я кажу йому: ще 20 років можеш працювати, навіть міністром стати".
Є й родини загиблих і зниклих безвісти. Для них у хабі створили окремі групи підтримки, які поступово переростають у спільноти взаємодопомоги.
Поради тим, хто повертається з фронту
Володимир часто повторює: головне – не залишатися вдома наодинці.
"Перше – знайти психолога і живу групу. Онлайн – це не те. Людині треба людина, часом просто обійняти".
Заняття в "Сяючому шляху"
Володимир наголошує, що ветерану краще не дозволяти собі надовго розслаблятися: "Треба шукати нові шляхи розвитку. Солдат завжди лишається солдатом. Питання в тому, як навчитися жити з цим досвідом і використати його на користь собі".
Сьогодні "Сяючий шлях" офіційно співпрацює з Мінветеранів, інтегрується в державну систему підтримки. Але головна цінність хабу опирається на принцип "людина людині": постійна підтримуюча присутність поруч з військовими.
"Ми всі разом вчимося жити у війні. Держава – це теж ми. І поки ми допомагаємо один одному, ми тримаємося".
Контакти хабу: фейсбук Сяючий шлях, телефон 095 059 6744.
