Історію "Укрінформу" про військового кухаря Олександра, який обрав фронтову кухню замість ресторанів, переповідає "Характер".
Від шеф-кухаря в елітному ресторані до польової кухні на фронті
"Я завжди мріяв бути кухарем. У вісім років сам спік торт для мами – це був мій перший торт", – згадує Олександр. У мирному житті він був сушефом, потім – шефом. Мрію втілив.
Коли почалася повномасштабна війна, сам пішов у військкомат.
"У мене троє дітей. Я міг виїхати з родиною за кордон, але не зміг як людина. Сказав у військкоматі: мені страшно, але я хочу бути корисним", – розповідає Олександр.
Військовий кухар Олександр
Їжа, яку пам’ятають з дому
Його кухня – це маленький намет або кімнатка з газовим балоном, де часто немає світла і губляться ножі. Але руки пам’ятають все: за кілька хвилин він готує деруни, збиває соус, викладає яйця пашот. І навіть на фронті намагається красиво подати страву – на одноразовій тарілці, бо миття посуду тут розкіш.
У його меню усе, що можливо в польових умовах. Щодня суп, гарнір і щось м’ясне: гуляш, жарке, шурпа чи солянка. Якщо побратими просять, то Олександр готує навіть стейки або шашлик. Колись у ресторані готував омари й страусине м’ясо, але найскладнішою вважає зовсім іншу кухню: "Домашня – найважча. Бо кожен має свій спогад і свій смак".
Готувати під обстрілами
На початку війни Олександр готував просто неба при -10°C. Топив лід, розпалював польову пічку, вивозив їжу на позиції. Коли вперше потрапив під обстріл, побратими подарували шеврон: з ножами, кухарським ковпаком і написом "бойовий кухар".
"Гради били по нашій кухні і по медиках. Було страшно. Але я на своєму місці", – каже Олександр.
Головне фото: Дмитро Смольєнко
