Їхню історію у тексті і фото задокоментувала Юлія Кочетова.
Це не типова історія кохання. Це – українська історія кохання.
Вони познайомилися і почали зустрічатися ще підлітками: Діані було 16, Дімі – 15.
У кінці 2021 року, у 19 років, Діма Чорний став морпіхом. Після базової підготовки його одразу відправили на перше завдання – в Маріуполь. Місто, яке згодом знищать і окупують росіяни. Діму взяли в полон.
Перед ним він надіслав Діані повідомлення з чужого номера:"У мене все добре, я тебе кохаю, сумую, передай моїм привіт". Це вже пізніше Діма розповість про удари з винищувачів і тортури, які йому довелося пережити.
Діана писала йому листа щотижня. Протягом трьох років. Близько 100 листів.
А ще регулярно брала участь у акціях за звільнення полонених.
Дмитро пройшов кілька в’язниць. Частина листів Діани дійшла до нього, коли він пробув у полоні два роки. Наступного дня він отримав ще кілька її листів.
Дмитро каже, що в полоні треба забути, ким ти був. Інакше не виживеш. Він намагався забути Діану. Майже вийшло. На місяць.
19 квітня 2025 року Дмитра звільнили з полону.
Він хотів освідчитися Діані: замовив обручку, але вона запізнилася на день, тому купив ще одну. Діана готувала йому несподівану зустріч з рідними й друзями, а Дмитро – освідчення на центральній площі Кропивницького. Вона сказала: "Так".
14 червня 2025 року вони стояли перед РАЦСом – ошатні, схвильовані. Рідні давали поради, ділилися прикметами: "Між молодятами не можна ходити і ставати!"
Між ними вже стояли війна, полон, три кляті роки. І вони пройшли це. Яка ще прикмета може бути важливою?
А може, справа в вірі? Віра – це як рятувальний жилет. Те, за що тримаєшся, коли світ хитається.
Між ними не пройшов ніхто.
Вони поцілувались – і час зупинився. У цьому світі так багато любові – якщо в неї вірити.
