Григорій розповів "Характеру" про власну мотивацію воювати проти Росії, яку вважає історичним ворогом і свідомим носієм імперської ментальності; про зіткнення з радянською спадщиною в Ізраїлі; про народження ненависті до радянської системи з особистого досвіду; про фронтові будні та несправедливість, з якою стикаються іноземці у складі ЗСУ.
Від Ленінграда до Ізраїлю
Григорій народився у 1981 році в російському Ленінграді (тепер Петербург). У 1990-му емігрував до Ізраїлю. Родина – єврейська, з корінням у Білорусі, Україні та на Кавказі. В Ізраїлі Григорій проходив строкову службу у піхотній бригаді "Голані". Після працював у туризмі, жив у Барселоні, мандрував Європою. Григорій володіє п'ятьма мовами.
Григорій Пивоваров
У Києві чоловік вперше опинився у 2013 році. Мандруючи автостопом, потрапив до середовища лівих активістів і футбольних фанатів. Коли почалася Революція Гідності, повернувся в Україну на запрошення друга – медика.
"Мені подруга з Барселони написала: "На Майдані не зависни!" Я відповів: “Та ні, що ти. Я просто на кілька днів". В результаті – залишився на 11 років”.
На барикадах у лютому 2014 року Григорія атакували газовою гранатою.
"Осліп, не міг дихати, не розумів, де я. Мене врятував й вивів Вася Ратушний".
Молодість Григорія
Це був переломний момент для чоловіка – тоді він вирішив залишитись і боротися в Україні.
Доброволець на війні
Пивоваров – історик за самоосвітою. Каже, що завжди цікавився революційними рухами, вільними територіями, зокрема Україною часів махновщини. Революція Гідності стала для нього доказом, що демократичні процеси можливі і в пострадянських країнах.
"Я міг сидіти в Барселоні, пити каву і вважати себе крутим бунтарем. А міг прийти сюди і справді щось зробити".
Григорій на фронті
Після початку бойових дій на сході, Григорій вступив до батальйону "Айдар". Пізніше служив у складі "Правого сектору", з 2016 року – офіційно у Збройних силах України. Пройшов бої за Волноваху, Маріуполь, Вугледар, Бахмут. Отримав чотири поранення. Після кожного повертався на фронт.
Пивоваров – рішучий противник російського імперіалізму. Ненависть до радянської спадщини у нього особистісна: вона виросла з досвіду життя серед репатріантів з країн СНД.
"Мене, як єврея, бісили ці російські казки про карателів і антисемітизм в Україні. Я сам історик — це така маніпуляція, що соромно слухати. У росіян ментальність рабів. Це ненависть до інакшості, до свободи. Я з цим не можу миритися".
Колишній викладач Григорія у релігійному коледжі – рабин – коли дізнався про його участь у війні, сказав: "Забудь про пости. Русню треба давити".
Служити Україні без її громадянства
Сьогодні Пивоваров обіймає посаду ТВО командира штурмової роти. Проте, через відсутність громадянства, не може бути призначений офіційно та отримати офіцерське звання.
Ще у 2017 році Григорій подав документи на українське громадянство. Відтоді – жодного рішення. "Воєннік" – єдиний документ, що легалізує його перебування в Україні.
Григорій Пивоваров
За час служби чоловік отримав численні нагороди: Григорій повний кавалер ордена "За мужність" (всі три ступені), має орден "Богдана Хмельницького" III ступеня, медаль "Захиснику Вітчизни", медаль "За поранення”, десятки відомчих відзнак і нагород.
"Мені часто кажуть: "Ти нам як сім'я". Але формально я не можу бути офіцером, не маю права на землю, не маю жодної соціальної гарантії, як громадянин".
Але Григорій, попри очікування і підвішений статус, продовжує служити в українській армії і українському народу.
"Якщо чесно: де ще я зможу вбивати росіян і щоб мені за це платили? Жартую. Або ні".
