Російські спецслужби активно вербують українську молодь, змушують підпалювати об'єкти інфраструктури, малювати графіті, знімати відео для пропаганди. В таких умовах важливо, щоб молодь мала підтримку і зростала серед ідеологічно вмотивованого колективу. Ним може бути організація "Центурія".
У кімнаті троє хлопців – жодному немає й 25. Поза ними – розгорнутий прапор Центурії, стилізований під римський стяг. Давайте прислухаємось – хлопці самі розповідають свої історії.
2.0.: від окупації до Героя України
Андрій Сергієнко на позивний "2.0" став добровольцем, ледве дочекавшися повноліття.
Хлопець родом із села Петрушин біля Чернігова. На початку повномасштабного вторгнення Чернігів опинився в оточенні й під щільними обстрілами. Тоді Андрій ще довчався на маляра-штукатура, а на телефон приходили повідомлення: “Якщо Чернігів не здасться, його знищать”. Місто вистояло, росіян відкинули, а українські війська закріпили свої позиції.
Андрій Сергієнко
Тоді Андрій уже точно знав, чого хоче і подав анкету в "Азов". Йому відповіли, що без бойового досвіду не беруть. Хлопець не здався: почав самостійно готуватися фізично, зібрав речі й поїхав до Києва. У столиці був без житла й знайомих – тижнями жив біля станції метро Лісова, ночуючи просто неба.
Частиною співбесіди в ТЦК був фізичний тест: три кілометри марафону, потім – серія вправ без перепочинку. На "морально-вольових" хлопець витягнув і пройшов відбір.
Хоч Андрій подавався до бригади "Азову", його анкету передали “ССО Азов” (теперішня 3-тя штурмова) і хлопець погодився без вагань. Проте оформлення затягувалося: були юридичні труднощі, бо Андрій не має батьків. Але врешті у квітні 2022-го він підписав контракт, а 25 травня вже був у строю.
"Мене довго не випускали на бойові. Тоді я казав собі, що швидше вмру від цього очікування, ніж на фронті".
Коли Андрій потрапив на Бахмутський напрямок, одразу відчув, що таке бойова зона. Під час одного з перших виходів він ледь не загубився. Зайшов у бліндаж і саме тоді над головою просвистіла гілка, зрізана вибухом. Вижив завдяки випадковій рефлекторній реакції – вчасно присів.
"Я накрився дощовиком і тоді як влупила 120-ка – це був мій перший обстріл. Хороший дощовик був. Витримав", – згадує Андрій.
У 19 років 2.0. уже мав за плечима кілька бойових виходів. Під час штурму Андріївки на Донеччині особисто ліквідував 24 російських військових Загальна кількість знищених ним росіян наближається до сотні.
Герой України Андрій Сергієнко "2.0."
За якийсь час підрозділ Андрія перекинули на Харківський напрямок, а згодом – на Терни. Саме там 2.0 отримав важке поранення: під час бойового виходу артилерійський снаряд розірвався поряд і травмував йому ноги.
"Я пам’ятаю з того дня дивне – запах смаженого м’яса. Шашлика".
***
Зараз в Андрія ампутовані та протезовані обидві ноги.
"Мені машина один раз по пальцях проїхалась. Я думав, буде боляче, а виявилося – ні. Мужик запропонував викликати поліцію, а я сказав, що не треба, мені вже все одно".
У вересні 2023-го Андрію Сергієнку присвоїли звання Героя України. Про це він дізнався випадково: йому зателефонував журналіст і запитав, чи отримав він медаль. Сам наказ про Героя мав номер 666. Андрій спочатку не повірив, що це про нього.
"Я читаю: Сергієнко А.С. Думаю: таких багато. Але потім дивлюсь: усе сходиться. Це я!"
На церемонію Андрій приїхав у піксельних штанах і нових протезах. Коли назвали його ім’я і 2.0 йшов до президента, ноги не слухалися – ковзали по вологій від дощу бруківці: "Це був мій перший день на нових стопах. Я ледве втримався, щоб не впасти".
Попри пережите, 2.0 думає про повернення у стрій. Зараз розглядає можливість підписати новий контракт – уже за програмою 18–24.
Аферист: з облоги Сум у штурмову бригаду
На початку 2022-го Аферист збирався в гості до дівчини, яка жила у Сумській області. Замовив блаблакар, збирав речі, не звертаючи увагу на чутки про війну: "Кажу їй: ти там не переживай, все нормально буде".
Аферист
Але вранці 24 лютого прокинувся від вибухів. Попри початок вторгнення, блаблакар не скасував поїздку – і рушили. Уже дорогою на зустріч їм неслися російські колони. Суми опинилися в тимчасовій ізоляції, виїзд з міста був неможливий. Два з половиною місяці Аферист провів у заблокованому місті: "Шукав хоч якусь тероборону, а там навіть "ментів" нема".
Щойно відкрили дорогу – поїхав до Києва, потім у Чернігів до мами. Знайомі, які служили, порадили спробувати себе в "Азові", але там відповіли, що без бойового досвіду не беруть.
"От як я здобуду військовий досвід, якщо мене нікуди не беруть?" – риторично запитує хлопець.
Аферист почав шукати інші можливості. Після трагедії в Оленівці натрапив на рекламу "ССО Азову". Подзвонив і зібрався в дорогу.
Спочатку проходив фізтест: біг тричі по три кілометри. Потім селекцію: два тижні випробувань з відбором на виліт. Якщо відстаєш або не виконуєш вправу, вилітаєш. Один із учасників селекції зупинився, бо не зміг бігти далі. Через нього вся група мала бігати додатково.
"Я проходив фізтест у плачевному стані: щойно перехворів на корону. Але витягнув усе на морально-вольових", – згадує Аферист.
У серпні 2022-го він пройшов селекцію, але оформитися зміг лише в грудні. Через вік (мав менше 25 років) його не могли швидко мобілізувати. Поки очікував, разом з іншими добровольцями тренував новачків на базі. Але хотілося піти в бій: "Ми хочемо воювати. Кажемо: беріть нас уже неоформленими".
По центру - Аферист
Отримавши документи, Аферист сів у потяг на Донецький напрямок. Тоді частина бригади тримала позиції під Бахмутом. Хлопець з побратимами хотів якнайшвидше долучитись до них, але коли потяг зупинився, бійців довго не могли забрати. Хлопці жили у вагоні три доби: "Тоді дзвонили нашим: де ви? Заберіть нас уже".
Коли прибули в Костянтинівку, розподілилися по батальйонах і почали бойову роботу: "Усі знали, що були втрати. Але ніхто не дав задню. Ніхто не казав: мені страшно. Всі – тільки вперед".
В бою, через помилку побратима, Аферист отримав травму: хлопець майже не чує на одне вухо. Проте деякі звуки пробиваються. Мотоциклістам, які їздять без глушників, Аферисту завжди хочеться сказати пару “хороших” слів.
Наразі хлопець працює інструктором Центурії. Серед іншого, вчить молодь уникати помилок, які можуть комусь коштувати здоров’я чи, навіть, життя.
Небо: від волонтерства до підриву на протипіхотній міні
До повномасштабного вторгнення Небо тусувався на волонтерській базі, де допомагав із розвантаженням і гуманітаркою. Якось туди приїхав хлопець з “Правого сектору” й запропонував поїхати разом на фронт “на кілька днів”.
Небо
"Я думав, що їдемо просто як волонтери, а мені бронік, автомат – і ми вже в Карлівці. Потім Авдіївка, шахта “Бутівка”, Широкине".
Заявлені три дні перетворились на пів місяця. На той момент Небо навчався на кухаря. Йому зателефонували з училища й пригрозили заявою про відрахування. Хлопець змушений був повернутися.
Через півтора місяця він знову поїхав на фронт. Тоді до його підрозділу приїхав тодішній Головнокомандувач Валерій Залужний. Його Небо сприйняв просто як “мужика, з яким сфоткався”. "Просто мужик" підкинув його літаком до Києва. А вже за місяць почалася повномасштабна війна.
Побачивши рекламу "ССО Азов", Небо вирішив іти на рекрутинг. Пройшов складний фізичний тест: "Було важко. Хотілося здатись. Але витримав".
Жив чотири місяці на полігоні без оформлення, приписного і військового квитка. Тільки коли батьки переслали йому фото приписного, тоді хлопцеві віддали направлення у військкомат. Там на Небо дивилися як на божевільного: не вірили, що хлопець справді вже все пройшов: "Казали: “Іди гуляй”. А я щодня приходив і доводив, що хочу у військо".
Зрештою хлопцеві оформили документи.
Далі була поїздка до Дружківки. Небо потрапив у групу інженерного забезпечення батальйону.
Перші виходи були під обстрілами. Один із них – перехід між посадками. На краю окопу помітили ворожу штурмову групу з 20–25 росіян. Запідозрили атаку дронами і вчасно лягли. Згодом почалися прильоти 120-х і гради. Дивом вижили: "Молився всіма псалмами, які згадав".
Небо
Під час бойової роботи Небо активно знімав міни, збирав усе, що міг: клеймори, ОЗМ-ки. У одному з виходів затрофеїли купу зброї.
Того разу їх закинули в той самий сектор: доробити те, що не встигли. Побачивши БПЛА, Небо зробив крок назад і наступив на протипіхотну міну: хлопцеві дуже пошкодило одну ногу. Тепер він мусить звикати до протезу.
Російські спецслужби vs Центурія
Російські спецслужби активно вербують українських підлітків і молодь віком від 15–16 років. 2.0. детально розповідає про їхні методи, серед яких:
-
Telegram-боти, як-от "Глас Бога" чи "Telesint", які пробивають акаунти, телефони, паспортні дані;
-
шкідливі посилання, які надають зловмисникам віддалений доступ до телефону;
-
шантаж після контакту: погрожують "злити" листування, дані, фото, інтимні зображення;
-
вербування для виконання завдання.
Останні спершу можуть бути безневинними: намалювати графіті (5-10 доларів за одне). Після виконання перших дрібних завдань людину "тримають на гачку" і шантажем змушують робити більше, як от:
-
підпалювати об'єкти інфраструктури, зокрема релейні шафи;
-
надсилати координати, фото й відео з геопозицією;
-
збирати матеріали для створення вибухівки.
Росіяни можуть видавати себе за активістів, військових, представників українських структур. В окремих випадках підключають дівчат, які втираються в довіру й передають геолокацію. Також використовують програми, які фіксують час і місце зйомки, а відзнятий контент використовують у пропаганді.
"Якщо ти сам, юний, без підтримки – легше повестись. Якщо ти в Центурії, маєш колектив, ти можеш порадитись з товаришами і хтось точно скаже, що робити", – запевняє Аферист.
