Він – Хуан Альберто Лейва Гарсія, морпіх, який обороняв Маріуполь і "Азовсталь". Вона – Марія Лисюк, юристка з Одеси. “Характер” розповідає їх історію.
Хуан і Марія
Вони вперше зустрілися у художній школі в Одесі. Це був сьомий клас. Хуан щойно переїхав з родиною з Маріуполя. Хуан і Марія разом ходили на заняття, спілкувалися, перемальовували одне в одного ескізи. Потім їхні шляхи розійшлися – майже на десятиліття.
Повне ім’я Хуана – Хуан Альберто Лейва Гарсія. Звучить по-іспанськи і часто викликає асоціації з іноземним добровольцем. Насправді ж він народився в Маріуполі. Його батько – кубинець, мати – українка. Вони познайомилися за радянських часів: тоді практикували студентські обміни між дружніми державами, тому студенти з Куби приїздили до України вчитися металургії. Після весілля батьки кілька років жили на Кубі, але згодом повернулись і оселилися в Маріуполі.
Марія і Хуан
"Ми зовсім не спілкувалися. А у 2019 році випадково відновили контакт. Почали писати одне одному. І якось поступово воно переросло в щось більше", – розповідає Марія. На той час вона була студенткою і готувалася до магістратури у Вільнюсі. Хуан уже служив у морській піхоті. Бачилися нечасто – переважно під час його коротких відпусток. Але навіть за таких умов у них сформувалися свої побутові звички, нехай і на відстані.
Вони листувалися. Не віртуально, а по-справжньому. Марія першою надіслала паперовий лист, до якого додала добірку пісень – плейлист, під який Хуан мав його читати. Згодом він відповів – теж листом і музикою. З кожним новим листом цей плейлист збільшувався.
Коли вдавалося зустрітись, хоч на день, готували щось разом. Шукали рецепти, купували інгредієнти, пробували. Так і з’явилася їхня домовленість: хто готує, той не миє посуд. Хоча вона працювала не завжди.
Марія з морпіхом Хуаном
"Коли готувала я, паралельно ще й мила за собою. А коли готував він, після нього лишалася гора посуду. Тоді я трохи злилась", – з ностальгією згадує Марія.
Хуан звертав увагу на дрібниці. Іноді фіксував їх у телефоні, щоб нічого не забути: "Якось побачила в нього в нотатках список з дрібницями, які мені подобаються. Там було написано: "черешні – та, вишні – ні". Це було дуже неочікувано. Але по-справжньому приємно".
З мамою Марії в Хуана був окремий чат. Вони час від часу переписувалися – не завжди на теми, про які Марія знала.
Ротація під Маріуполем
Це була його третя ротація в околицях Маріуполя. Хуан пішов служити до 36-ї бригади, бо там були ротації в його рідному місті. За тиждень до початку повномасштабного вторгнення він був у відпустці в Одесі.
"Його викликали. Я, як юристка, казала: "Та ні, це неправомірно. У тебе немає відпускного листа, нічого не підписано". Але він поїхав. Це було 18 лютого", – згадує Марія.
Марія і Хуан до полону
Хуан повернувся на позиції. Коли почалося повномасштабне вторгнення, був у Маріуполі, в районі Ілліча. Спочатку брав участь в обороні заводу. 12 квітня, коли відбувся великий вихід морпіхів у полон, він разом з іншими вирішив прориватися до "Азовсталі".
"Я не знала, що "Ілліча" і "Азовсталь" – це не поруч. Треба було пройти через усе місто, через усі позиції росіян. Добре, що тоді мій мозок був у режимі самозбереження і не давав мені уявити, як це було", – розповідає Марія.
Полон і дзвінок
Після виходу з "Азовсталі" Хуана разом з іншими військовими вивезли до колонії в Оленівці. Одного разу він зміг подзвонити Марії. Це було наприкінці травня або на початку червня. Він передав інформацію про побратимів, які потрапили в полон ще 12 квітня. Про себе – нічого.
Хуан на "Азовсталі"
Після цього дзвінка були спроби зламу акаунтів Марії у соцмережах. Вона зрозуміла, що дзвінок контролювали. Ще коли Хуан був на "Азовсталі", він видалив усі переписки: з Марією, з мамою, з її мамою, зі своєю сестрою. Щоб, якщо телефон потрапить до росіян, не залишилося жодної зачіпки.
Очікування
Минуло майже три роки. Марія продовжує чекати. Вона визнає: емоційно це дуже виснажує. Особливо, коли доводиться підтримувати не тільки себе, а й батьків Хуана.
Мама Хуана переживає ситуацію більш емоційно - для неї дорослий морпіх досі дитина. Марія ж сприймає його як дорослого чоловіка і впевнена, що він поводиться в полоні обережно, не наражаючи себе зайвий раз на небезпеку.
Військовий Хуан
Підтримки від держави за цей час майже не було. Родини їздили на зустрічі з Координаційним штабом. Одну з таких провели у Львові. Там на індивідуальній зустрічі знайомі Марії запитали про Хуана, на що представник штабу відповів: "Вони ж (рідні Хуана) не дуже стараються. Були (на зустрічах) всього два рази". Почути таке – особливо боляче.
Один з небагатьох випадків, коли справді щось запропонували – це патронатна служба ВМС, яка порадила звернутися до психологів. Марія погодилася і тепер ходить до свого спеціаліста.
Реакція суспільства і мовчання держави
В Одесі Марія бере участь в акціях на підтримку полонених. Частіше всього біля вокзалу або на Дерибасівській. Біля вокзалу іноді підходять військові. Один з них навіть став на коліна, подякувавши за тих, кого вони чекають.
Цивільні зазвичай відводять погляд. Зупиняються рідко. Марія не знає, чому: чи то через сором, чи через страх заглянути в ці історії. Проте, коли на акції звучить гімн або "Пливе кача", люди починають зупинятися.
Хуан під час служби
Марія бачить, що тема полонених більше не звучить регулярно ані в українських медіа, ані в міжнародному просторі. Більшість зусиль – на плечах родичів. Саме вони виступають на форумах, їздять до Ватикану, говорять з європейськими політиками.
Марія хотіла б, щоб про всіх полонених говорили однаково, незалежно від місця чи дати захоплення. Щоб суспільство пам’ятало: полонені все ще там.
Марія неодноразово зіштовхувалась з тим, що люди не знають, як говорити з рідними полонених. Після кожного обміну вона отримує десятки повідомлень: "Він повернувся?". Що приходиться пережити, коли відповідь "ні", знає тільки сама Марія.
"Без жодної образи азовцям, але інколи болить, що публічний наратив звузився до одного підрозділу. На "Азовсталі" були не тільки бійці полку "Азов". Там служили морпіхи, нацгвардійці, прикордонники, тероборонці. Але якщо постійно чути лише "Free Azov", складається враження, що обороняли місто лише вони. А це не так".
А поки Марія продовжує чекати Хуана.
14 серпня 2025 року стало відомо, що Хуан нарешті повернувся додому.
