Саме для цього існує платформа «Жити назустріч», створена банком ПУМБ, що допомагає ветеранам якісно інтегруватися у фінансові процеси, підприємництво, трудові відносини та суспільство загалом.
Сьогодні «Характер» спільно з платформою «Жити назустріч» та Іграми Нескорених розповідають історію трьох сміливців: двох ветеранів та бойової медикині. Три різні історії об’єднує спільна риса – на їхньому шляху завжди були ті, хто підтримував.
«Вони чекали мене на фініші»
Інна Короленко, бойова медикиня
Інна Короленко до повномасштабного вторгнення працювала в громадській організації, у комунікаціях та журналістиці, продюсеркою на телебаченні, мала власну SMM-студію, працювала з дітьми та була музичною терапевткою. Після 24 лютого ще раз змінила професію – стала бойовою медикинею. Евакуація поранених, реанімація в польових умовах – нові обов’язки людини-оркестра.
Отримавши вогнепальне поранення в шию та контузію, вона довго відчувала провину перед тими, кого не змогла врятувати.
«Я пережила величезне відчуття провини. Зжерла сама себе. Потім подалася на Ігри Нескорених, бо мені здавалося, що вони допоможуть соціалізуватися», – згадує Інна.
Інна Короленко з друзями
Її друг Сергій Шимчак наполягав, щоб вона спробувала взяти участь у відборі до спортивних змагань для ветеранів. Спочатку Інна не вірила, що це їй потрібно, але поступово тренування допомогли впоратися з панічними атаками і тривожністю.
У Канаді Інна змагалася у таких видах спорту, як плавання, гірські лижі і скелетон. На трибунах її підтримували Сергій і подруга Тіна. «Я знала, що вони чекають мене на фініші. Це означало, що я не одна».
«Я не збирався бути військовим, але іншого вибору не бачив»
Олександр Андрощук, ветеран, IT-фахівець
До війни Олександр працював у сфері IT, проживав у різних країнах і багато подорожував. Військовим себе не бачив, та коли почалося повномасштабне вторгнення, не сумнівався – пішов захищати Україну.
«У мене не було іншого вибору. Я не бачив себе на війні, але розумів, що мушу воювати».
Повернення до цивільного життя виявилося складнішим, ніж він очікував.
«Було відчуття, ніби я застряг між двома світами. У цивільному житті ти наче повертаєшся до звичного ритму, але всередині тебе цілком інша реальність».
Олександр Андрощук із сім'єю
У Канаді ветерана підтримували дружина та двоє дітей – в Україні родина та друзі переглядали змагання онлайн. Дружина стала головною ініціаторкою участі Олександра в Іграх – і головною підтримкою. Попри його початкову невпевненість – а чи це не зарано після реабілітації.
«Я вважав, що ще не відновився після поранення, що мені ще зарано. Але вона сказала: “Варто спробувати”. І дружина мала рацію».
Олександр згадує, що особливою для нього стала гра у регбі в команді Unconquered – команді ветеранів з різних країн.
«Ми всі мали різний бойовий досвід, різні травми, різні історії. Та коли виходили на поле – це була одна команда. Це нагадало мені службу: ти не один, ти серед своїх».
«Їхні голоси пробивалися крізь натовп»
Михайло Тарасенко, сапер
Михайло приєднався до ЗСУ у 2023-му. Під Роботиним, під час розмінування, він втратив ногу. Зараз чоловік на протезі – наразі працює над тим, щоб професійно допомагати іншим пораненим військовим. Адже після тривалого лікування вирішив, що не дозволить цій травмі визначати його життя.
«Я гадав, що зроблю це для себе. Та коли стояв на вершині, збагнув – це не тільки моя перемога. Мене підтримували друзі, родина. Вони допомогли мені дійти до цього моменту».
Михайло Тарасенко з родиною
На змаганнях у Канаді Михайло виступав у скелетоні, веслуванні на тренажерах і волейболі сидячи. Поруч з ним завжди були дружина Ксенія та друг Ірина. «Їхні голоси завжди пробивалися крізь натовп. Вони були поруч зі мною – і це найголовніше».
Друзі та рідні – головна опора ветеранів
Коли ветерани повертаються з війни, вони не завжди знають, що робити далі. Але ті, хто поруч, можуть стати його точкою опори. Саме тому платформа «Жити назустріч» об’єднує ветеранів і цивільних, які готові підтримувати їх у поверненні до цивільного життя.
Це соціальна ініціатива, що допомагає ветеранам:
- знайти нове покликання,
- отримати знання з фінансової грамотності та економічних питань,
- отримати грант та започаткувати власну справу.
«На третій рік війни мені важко виходити на вулицю у своєму рідному місті. Люди п’ють, гуляють, веселяться, ніби нічого не відбувається. Це складно сприймати», – зізнається Михайло Тарасенко. Але він також знає, що є ті, хто розуміє. І що поруч завжди є ті, хто готовий підтримати.
Людині завжди потрібна спільнота, яка допомагає відчути: ти не один.
ПУМБ також став титульним партнером підготовки та участі українських ветеранів у міжнародних спортивних змаганнях, підтримуючи їх на шляху відновлення.
