Громадська організація "Землячки" не просто допомагає захисницям – вона створює умови, у яких вони можуть воювати гідно: у формі, яка не стирає плечі, зі спорядженням, яке відповідає їхнім потребам, із психологічною підтримкою, яка рятує після важких боїв. Але головне – "Землячки" формують спільноту, де жінки підтримують одна одну.
Цей рух існує завдяки тим, хто його творить і посилює. Ксенія Драганюк, засновниця фонду, почала з медійного проєкту, а перетворила його на платформу підтримки жінок у війську. Анна Міщенко відкрила для "Землячок" двері до міжнародних спільнот, об’єднала їх із державними структурами. Наталія Гергелюк інтегрувала ідеї фонду у власний бізнес, створивши вишиванки, що напряму допомагають військовим. А Олена Риж воює, прокладаючи шлях для інших жінок у війську та змінюючи систему зсередини. Кожна з них робить усе можливе, щоб жінки на фронті не були "винятками", а відчували себе рівноправними, забезпеченими і підтриманими.
До Міжнародного дня боротьби за права жінок і міжнародний мир "Характер" розповідає їх історії.
Ксенія Драганюк: як "Землячки" стали фондом
До 2022 року "Землячки" були серією інтерв’ю про жінок у нетипових професіях. Ксенія знімала історії тих, хто ламав стереотипи: жінок, які працювали в кузнях, керували заводами, створювали власні технічні стартапи.
Все змінилося 24 лютого. Сестра чоловіка Ксенії, Настя, у свої 24 роки разом із чоловіком пішла у військкомат. Слави більше немає – він загинув. А Настя досі воює.
"Ми зрозуміли, що жінки на війні потребують окремої підтримки. Ми побачили, що їм не вистачає якісної форми, амуніції, гігієнічних засобів. Так з’явилися “Землячки” у форматі благодійної організації".
Ксенія Драганюк
Зараз "Землячки" займаються розробкою жіночої військової форми, просувають стандарти в Міноборони, працюють над психологічною підтримкою жінок-військовослужбовиць та адвокатують їхні права на міжнародному рівні.
"Ми робимо все, щоб жінки на фронті почувалися не “винятками”, а повноцінною частиною війська".
Олена Риж: волонтерства було замало
Олена Риж пішла у військо не одразу. Перші два з половиною місяці після початку повномасштабного вторгнення вона займалася волонтерською діяльністю: евакуювала людей з Ірпеня, допомагала, де могла. Коли Київщину та Чернігівщину деокупували, волонтерство поступово згорнулося. Олена повернулася до Києва, влаштувалася на роботу, але саме тоді в її житті стався переломний момент.
"До 24 лютого я жила у казковому світі. Для мене не було війни. Я навіть планувала поїздку в Москву. Це була велика безвідповідальність. Але коли я відкрила очі, зрозуміла: це війна, і наш ворог страшний. Я усвідомила, що маю повернути борг тим, хто з 2014-го по 2022-й давав мені можливість насолоджуватися життям, подорожувати, розвиватися".
Олена Риж
Волонтерства їй було замало. Вона відчувала, що має зробити більше. Тому знайшла в Києві компанію, яка навчала військовій справі – ASD – і записалася на уроки.
"Я не знала, чи військо взагалі моє. Чи зможу я бути підлеглою після років керівної роботи? Чи буде мені нормально, якщо кричатимуть? І вже на першому уроці я зрозуміла – це моє. Я була однією з найкращих у групі. І хотіла на бойову посаду.
Я була тренером у ресторанній індустрії, тому розуміла: якщо вже йти у військо – це має бути щось рівнозначне за викликом. Я нічого не розуміла у військовій справі, просто знала: має бути щось бойове. Можливо, пов’язане з медициною, бо я нормально реагую на кров. Прийшла, мене запитали: "Ти впевнена? – "Так" – "Будеш стрільцем-санітаром" – "Поняття не маю, що це, але окей”".
Амбасадорка “Землячок”
Коли Олена робила перші кроки на шляху до армії, вона познайомилася з командою "Землячок".
"Я почала питати своїх підписників, хто може допомогти, чи є в когось щось необхідне для служби. Відгукнувся Сергій – він співпрацював із Андрієм і Ксюшею. Ми познайомилися, і з часом я почала частіше спілкуватися з ними. Спершу просто допомагала: збирала гроші на форму. Згодом мене запросили стати амбасадоркою".
Олена говорить, що це стало для неї великою честю, бо "Землячки" — це не просто благодійний проєкт, а спільнота, яка реально змінює ситуацію жінок у війську.
"Я дуже поважаю всю команду. Вони роблять дуже важливу справу. Бути їхньою амбасадоркою – це честь і відповідальність. Я відчуваю гордість за те, що можу допомагати цій спільноті рости, адже вони підтримують жінок у війську не тільки словом, а й реальними діями".
Дівчина з фіолетовим волоссям
Коли Олена прийшла у ТЦК, вона виглядала зовсім не так, як очікували тамтешні військові.
"Дівчина з фіолетовим волоссям, усмішка від вуха до вуха, очі світяться – може й варто було очікувати зневаги. Але у мене такого не було. Навпаки, головний у ТЦК запросив у кабінет і запропонував: “Давайте відправимо вас на навчання за кордон, будете медиком, але без відношення до 47-ї бригади”. Я сказала: “Дякую за довіру, але хочу в 47-му”".
Олена Риж
Олена знає, що її досвід – швидше виняток. Багато жінок стикаються з тим, що їм просто не дають можливості:
"Умови мобілізації для жінок важчі. Вища освіта – обов'язково (виняток тільки для медиків). У чоловіків такого немає. ТЦК не дуже хоче приймати дівчат. ТЦК не приймає дівчат без відношення до конкретного підрозділу. А командири часто ставляться скептично або навіть зверхньо".
Олена добре розуміє, що живе у вирішальний момент історії, у якому не можна бути просто спостерігачем.
Олена впевнена, що майбутнє зміниться ще більше.
"Якщо у 2022 році багато чоловіків думали, що жінкам не місце у війську, то у 2025-му вони вже бачать реальні приклади. У 2026-му, 2027-му і далі це вже навіть не буде темою для дискусії. Жінки у війську – це норма. І нас буде тільки більше".
Анна Міщенко: адвокація жінок у війську та міжнародна підтримка
Коли військова капеланка Катя Семенюк звернулася до Анни з проханням допомогти "Землячкам" зі збором, вона ще не знала, що це стане її довгостроковою місією.
Анна – керівниця Київської школи державного управління імені Сергія Нижного. Вона добре знає, як працює державний апарат і що потрібно, аби змінювати системи.
"Я одразу побачила, що їхні виклики мені знайомі, що я розумію, як можна допомогти. Коли вони повернулися з пропозицією стати амбасадоркою – я одразу погодилася".
Анна Міщенко
Одним із ключових напрямків роботи Анни стала міжнародна адвокація: вона допомагає "Землячкам" знаходити партнерів у США, Європі, залучати дипломатів, говорити про жінок у війську на міжнародному рівні.
"Ми мали спільний проєкт із Союзом Українок Америки. До 100-річчя жіночого активізму в США створили символічну вишиванку. Вона стала частиною заходу, на якому були присутні понад 50 впливових жінок з України та США. Там вони дізналися про “Землячок”, про наших захисниць".
Анна працює й з українським державним апаратом, зокрема над питанням впровадження стандартів жіночої військової форми: "Ми залучили юристів, міністрів, заступників, людей, які можуть це реалізувати. Бо це критично важливо – волонтери не можуть вічно закривати базові потреби військових. Це має робити держава".
Анна Міщенко (у світлому пальто, з правого боку) в одній з поїздок до США
І це ще не все. Налагоджувати контакти між бізнесом і військовими, аби знайти тих, хто готовий підтримати жінок у війську не лише разовими внесками, а й стратегічно – це також робота Анни.
Наталія Гергелюк: Gaptuvalnya та підтримка бізнесом жінок у війську
Gaptuvalnya – український бренд, заснований Наталією Гергелюк, яка є амбасадоркою "Землячок". Її шлях у цей благодійний рух розпочався ще у 2022 році, коли вона почала долучатися до зборів та ініціатив фонду:
"Спочатку я долучилася просто як людина, якій відгукнулася ідея підтримки військових жінок. Спершу це була моя власна ініціатива та частина соціальної відповідальності бізнесу. Але коли в “Землячках” розпочався набір амбасадорів, Ксенія запропонувала мені приєднатися офіційно. Ми одразу продумали, як можемо підтримувати фонд не лише фінансово, а й через глибоку взаємодію".
Амбасадорство для Наталії це не просто статус, а особиста відповідальність:
"Я завжди пам’ятаю, що в мене є “Землячки” і в будь-якій комунікації: чи то на публічних заходах, чи під час внутрішніх зустрічей, чи просто у спільноті – я стараюся про них згадувати. Якщо "Землячки" проводять великий збір, ми не тільки донатимо самі, а й залучаємо клієнтів, комунікуємо про це, допомагаємо поширювати інформацію. Так наша взаємодія з фондом стає більшою, ніж просто фінансова підтримка. Окрім того, розуміючи наскільки важливою є турбота про емоційне відновлення захисниць, ми проводимо майстер-клас для захисниць під час реабілітації в Карпатах".
Ця довіра та особистий контакт із фондом допомагають руйнувати скепсис щодо благодійності, який подекуди існує в суспільстві.
"Зараз багато людей мають недовіру до зборів. Але коли вони бачать, що за цим стоять конкретні люди, які справді роблять справу, рівень довіри до таких ініціатив зростає. А підтримка військових жінок – це не те, на чому можна економити увагу", – переконана Наталія.
Gaptuvalnya створила спеціальну колекцію вишиванок, яка допомагає напряму підтримувати фонд: "Ми розробили сорочки з логотипом “Землячок”, у якому зашили сенси організації. Слово “землячки” з’явилося на фронті, коли військові жінки, зустрічаючи одна одну, впізнавали своїх землячок. Тому ми використали орнаменти різних регіонів України, щоб підкреслити єдність".
Прибуток від продажу цих вишиванок перераховують у фонд на пошив жіночої військової форми. Крім цього, бренд бере участь у благодійних аукціонах, надаючи свої вироби як лоти.
Попри те, що Gaptuvalnya працює у сфері моди та краси, вони свідомо використовують свій бренд для комунікації про жінок у війську.
Засновниця Gaptuvalnya впевнена, що допомога військовим рівноцінна підтримці української культури, традицій, самобутності: "Ми не просто продаємо сорочки, ми продаємо любов до культури. А це не тільки фольклор чи традиції, а загалом спосіб життя українців. Зараз жінки у війську – це частина нашої культури. Вони відстоюють можливість існування нашої мови, традицій, самобутності. Тому ми не можемо їх не підтримувати".
