Про це Характер поспілкувався з Яриною Геращенко, співзасновницею проєкту “Коханий, я живу!”, і Вікторією Геращенко, авторкою і психологинею проєкту.
“Дітище, яке врятувало від особистого занепаду”
“Можу запевнити, що 98% жінок, які втратили чоловіка на війні, абсолютно змінюють коло спілкування. Колишні подруги залишаються не в багатьох. У нас, на проєкті, ці жінки знаходять одна одну”, — каже Ярина Геращенко, співзасновниця проєкту “Коханий, я живу!”.
Ідея психологічної підтримки жінок, які втратили коханих на війні, була в думках Ярини та Вікторії Геращенко давно. Хотілося допомогти жінкам, яких з повномасштабним вторгненням ставало все більше.
Ярина знала, що тут може покластися на маму: практикуюча психологиня Вікторія Геращенко з 2014 року на волонтерських засадах допомагала військовим, їхнім родинам, сім’ям зниклих безвісти та загиблих.
Вікторія і Ярина Геращенко
Ярина і Вікторія Геращенко зрозуміли, що пора реалізовувати проєкт, восени 2022 року. Тоді загинув близький друг їхньої родини Ілля Волошин. А в березні 2023 року його дружина Альона звернулася до них за допомогою.
14 квітня 2023 року проєкт “Коханий, я живу!” офіційно стартував. “Я називаю його своїм дітищем, — каже Ярина і додає: — Дітищем, яке врятувало мене від особистого занепаду”.
28 грудня 2023 року на фронті загинув коханий Ярини — снайпер Ростислав “Джері” Терещенко. На той момент, була активна фаза вже третьої групи “Коханий, я живу!”.
Дівчина організувала роботу проєкту, щоб допомогти іншим жінкам, натомість — він допоміг їй.
Незалежність проєкту як перевага
“Іноземні медіа, які часто роблять матеріали про “Коханий, я живу!”, найбільше дивуються, що ми не організація, яку фінансують грантові програми. А ми бачимо в цьому нашу роздинку і незалежність: ми можемо втілювати авторську програму Вікторії, а не думати про відповідність її грантовій заявці, — розповідає Ярина. — Ми активно волонтеримо, організовуємо різні благодійні заходи ще від початку війни. З 2022 року більш активно підтримуємо та супроводжуємо родини, які втратили своїх близьких, родини комбатантів, які зникли безвісти або потрапили в полон, родини діючих військових і ветеранів. Ми знаємо, як важко йдуть збори на потреби воїнів, і саме тому не сміємо “забирати” кошти благодійників на свій проєкт. Ми вирішили “тягнути” його самі”.
З квітня 2023 року проєкту вдалося випустити п’ять груп жінок, які втратили коханих на війні. Вікторія описує методику своєї терапії як “іти за підопічним” — мати можливість змінювати тему, курс зустрічі, відповідно до потреб її учасниць.
Учасниці проєкту "Коханий, я живу!"
Одна група жінок проєкту “Коханий, я живу!” проходить вісім занять групової терапії з Вікторією. Кожне триває три-чотири години, іноді навіть шість годин. Зустріч ділять на два етапи.
На першому акцентуються на серйозних речах, проговорюють питання на кшталт: як я себе почуваю, як на мене впливає оточення, як загинув мій коханий. Піднімають ті питання, які обов’язково треба обговорити. Після цього Вікторія відпускає учасниць на перерву на каву/чай.
Далі починається другий етап зустрічі, на якій відбуваються різні активності: від арт-терапії до занять йогою, стрільбою з лука або муай-тай. Психологиня Вікторія пропонує учасницям різні активності, щоб показати їм конкретні кроки, які вони можуть зробити для себе. Кроки, які допоможуть повернути їм свій попередній стан.
Психологиня продовжує спілкуватися з жінками і після проходження ними восьми групових занять, але рідше. Жінки залишаються з проєктом доти, доки не усвідомлюють: вони впораються самі; підтримка є, але вони її вже не потребують.
Учасниці проєкту "Коханий, я живу!"
“Зараз можна податися на участь у шостій групі нашої програми. Форма заявки є на нашій інстаграм-сторінці. Подаватися можуть жінки, які провели в горюванні хоча б чотири місяці, — каже Вікторія і продовжує: — Це не означає, що я не допомагаю жінками, які нещодавно втратили коханих. Ні, вони можуть звертатися за безкоштовною психологічною підтримкою. Але ці жінки ще не готові до групової терапії, тільки до індивідуальної”.
Проєкт “Коханий, я живу!” не може існувати в онлайн-форматі, тому наразі він географічно локалізований у Запоріжжі і надає допомогу жінкам саме з цього регіону.
“Втрачаєш усе в своєму житті — і зустрічаєшся з байдужістю”
“Байдужість” — перше слово, яке приходить на думку обом жінкам — психологині і жінці в горюванні, мамі і дочці — коли говориш про суспільство і їхнє ставлення до жінок, які втратили коханого на війні.
“Коли жінка втрачає чоловіка — здається, що вона втратила все в своєму житті, — ділиться Ярина власним болем і продовжує: — І при цьому зустрічається з байдужістю всюди: на роботі, в соцмережах, на вулиці, в закладах, громадських місцях”.
Ярина розповідає, що завжди була уважна і мала хорошу пам’ять. Вони погіршилися після втрати коханого. На роботі можуть за це критикувати. І від їхнього нерозуміння і байдужості важко.
Ярина Геращенко
Ярина не перестає ділитися болем у соцмережах. Ділитися, розповідати — це елемент терапії. Байдужість тут також завдає болю: “Це ж не забирає часу: поставити сердечко чи смайлик, який обіймає. А для мене це про підтримку”.
“Нашому суспільству потрібно вчитися комунікувати з такими жінками, родин загиблих дуже багато, матеріалів про комунікацію з ними чимало, але видається, що це все проходить повз. На днях хотіла написати пост на цю тему з трьома основними пунктами: Тримайся, Відпусти, Слухай”, — емоційно розповідає Ярина.
Як спілкуватися з коханими загиблих воїнів
Фахівчині проєкту “Коханий, я живу!” вчергове поділилися основними правилами комунікації з жінками, які втратили чоловіка, партнера на війні:
- “Слухайте” — найважливіша рекомендація близьким жінки в горюванні. Не перебивайте, нічого не говоріть. Просто слухайте одне і те ж, сотню разів.
- Коли жінка проговорює свою втрату, свій біль, вона по-іншому дивиться на них, опановує стан розпачу, незрозумілості і намагається адаптуватися до своєї нової реальності.
- Близькі мають у першу чергу звертати увагу на жінку в горюванні. Важливо запитувати: “Що ти сама хочеш для себе зараз?”, “Що б ти хотіла для себе сьогодні зробити?”.
- Кожна людина переживає горювання по-різному. Тому не наполягайте на власному баченні виходу з кризи, а звертайте увагу на ціннісні орієнтири жінки.
Не говоріть коханій загиблого фрази:
- “Тримайся” — у багатьох це слово викликає агресію, розпач і питання: “Як це робити?”
- “Відпусти” — це бісить усіх, адже асоціюється з натяком: “пора в нові стосунки” чи “не парся”. Це слово знецінює переживання. Пам’ять не можна стерти. Кожній людині необхідна своя кількість часу, щоб пристосуватися до нової реальності.
- “Як ти?” — жінкам у горюванні на це часто хочеться відповісти: “Ніяк”. Потрібно більш конкретно формулювати питання, наприклад: “Як тобі вдається виживати?”
Якщо ж ви зустріли знайому жінку, яка втратила коханого на війні:
- Виразіть співчуття: після фрази: “Рада/ий тебе бачити”, скажіть: “Дуже тобі співчуваю!”
- Запропонуйте допомогу, просту побутову, запитавши: “Що я можу для тебе зробити?” або "Чим я можу тобі допомогти?”
- Запитайте про щось рутинне: “Що ти їла? Як діти? Чим зараз займаєшся?”
- Якщо ви хочете підтримати цю жінку, то скажіть: “Я так хочу тебе обійняти! Чи можна це зробити? Мені дуже хочеться тобі допомогти”.
