Характер поговорив з Артемом про те, як це – добровільно піти на фронт у 18.
Без випускного
У лютому 2022 року Артем навчався в 11 класі. Він, як і всі навколо, розглядав можливість вступу до університету. Проте російське вторгнення змінило плани – вже на третій день повномасштабної війни хлопець приєднався до територіальної оборони.
"Я не міг просто сидіти вдома та грати в комп'ютерні ігри. У мене були дві основні причини піти на фронт. Перша – патріотизм. Я з чотирьох років живу в Україні. Тут друзі, дівчина, школа, моє життя. Друга причина – відчуття безпорадності. Хотілося діяти", – згадує Артем.
Артем на службі
Позивний "Студент" хлопець отримав одразу після приходу до підрозділу. "Командир запитав: "Ти щойно школу закінчив? Тоді будеш Студентом". І так воно залишилося".
Війна, поранення та реабілітація
Спочатку Артем служив у складі харківського ТРО, яке згодом стало частиною підрозділу "Кракен". Юний боєць виконував завдання стрільця, гранатометника, іноді допомагав кулеметникам. За час служби він пройшов бої у Харківській, Донецькій, Луганській і Запорізькій областях.
У листопаді 2023 року під час виконання бойового завдання Артем потрапив під обстріл з дрона. Осколки пошкодили хлопцеві ногу, руку, зачепили шию та залишили поранення по всьому тілу.
У листопаді 2023 хлопця сильно поранило
"Лежу в окопі. Хлопці над головою, а я кричу: "Мене мама вб'є! І дівчина – у неї через два дні день народження!" Якраз перед тим думав, що це поганий таймінг, щоб "затрьохсотитись" чи "задвохсотитись"".
Попереду було кілька операцій у військових госпіталях Києва та Харкова. Лікування тривало майже рік. Артема звільнили з лав ЗСУ до завершення реабілітації. "Вони просто вирішили, що я вже достатньо здоровий для звільнення. Хоча для цього я мав самостійно зняти апарат із ноги та закінчити лікування", — згадує хлопець.
"Українець без громадянства"
Найболючішою для Артема залишається проблема громадянства. Хлопець народився в Росії, але з чотирьох років живе в Україні. Він закінчив тут школу, служив у війську, отримав поранення. Проте українського паспорта досі не має: до 2014 року, поки був дитиною, підлітком, про це не замислювався. З початком війни отримати українське громадянство стало дуже складно.
"Думав, що коли піду на війну, заслужу на громадянство. Але після поранення я не зміг його оформити. Ще ніби обіцяли державну нагороду, але так і не вручили", – розповідає Артем.
Артем з побратимами
Проблеми з отриманням українського громадянства іноземними комбатантами були завжди, а після 2022 року процедура стала майже неможливою. "Давати громадянство громадянам країни-агресора виглядає нелогічно, навіть якщо вони воюють за Україну", — каже хлопець.
Зараз, завдяки волонтерам, хлопець знову подав документи й чекає на рішення.
Рідні
Підтримка сім'ї та побратимів стала для Артема опорою у найскладніші моменти. "Мама хвилювалася, але сказала: "Тобі 18, ти дорослий, вирішуй сам". Вона була впевнена, що мене не візьмуть через російське громадянство. Але взяли. Вона мене завжди підтримувала", – згадує хлопець.
Зі своєю дівчиною Артем почав зустрічатися у перші дні повномасштабного вторгнення. "Через два дні після початку стосунків я втік на війну. Бачилися раз на кілька місяців. Вона могла б мене покинути, але залишилася поруч. Після поранення приїхала однією з перших", – з вдячністю розповідає Артем.
Хлопця жартома називали "російським шпигуном"
Побратими жартома називали його "російським шпигуном", але завжди підтримували: "Всі розуміли, що я тут для захисту України. Жодної дискримінації через російський паспорт я не відчував".
Артем розглядає можливість повернутися до війська, але не як штурмовик, а в ролі інструктора чи оператора дронів. Водночас хлопець замислюється про цивільні професії: "Мрію стати археологом або займатися біомеханікою: створювати протези для ветеранів".
Артем
Попри всі труднощі Артем не шкодує про свій вибір: "Так, я "втратив" час, трохи здоров'я. Але я отримав щось більше — неймовірний досвід, побратимів, знання, які не здобудеш у мирному житті. Я став дорослішим. І я готовий приймати виклики".
