Втрата батьків – одне з найважчих випробувань для дитини. Щоб допомогти дітям, які пережили таку трагедію, важливо знати, як правильно з ними спілкуватися, щоб не ранити дитя ще більше.

Марта Білик, головна психологиня фонду "Діти Героїв", поділилася з "Характером" ключовими рекомендаціями для дорослих, які стикаються з дітьми загиблих військових у повсякденному житті.

Щоденні тригери втрати

З 2022 року в українських школах запровадили традицію пам’яті – хвилину мовчання за загиблими героями. 

"Для дітей, які втратили батьків, цей момент може стати ще одним болючим нагадуванням про втрату. Адже кожного разу дитина ніби знову переживає свій біль", – зазначає Марта Білик.

Марта Білик, головна психологиня фонду "Діти героїв"Марта Білик, головна психологиня фонду "Діти героїв"Автор: архів героїні

Навіть у шкільній програмі часто зустрічаються завдання, які можуть стати болючими для дітей, що втратили батьків. Наприклад, вчитель може попросити написати твір про сім’ю або розповісти, що діти роблять разом із батьками.

Для дитини, яка втратила тата чи маму, це може стати справжнім випробуванням, особливо в перші місяці після втрати. 

Неприйняття з боку однокласників

Діти нерідко стикаються з нерозумінням або некоректною поведінкою з боку однокласників. Наприклад, дехто, не усвідомлюючи наслідків своїх слів, може сказати щось на кшталт:

  • "А ми з татом ходили в похід, а в тебе тепер тата нема".

Ці слова можуть завдати дитині великого болю. Інколи навіть трапляються ситуації, коли однолітки навмисно підкреслюють відсутність батька чи матері у дитини, що лише поглиблює травму.

Емоційні вибухи

Діти, які переживають втрату, можуть несподівано проявляти сильні емоції. Наприклад, під час уроку раптово почати плакати, вибігти з класу. Іноді це дивує дорослих, які не розуміють, що навіть незначна подія чи слово можуть "запустити" глибокі емоційні переживання.

"Часто вчителі чи інші дорослі реагують на таке критично: "Чому ти знову плачеш? Ми ж нічого такого не сказали". Але для дитини це може бути болючий тригер, який викликає реакцію", – пояснює психологиня.

Мовчазний біль і уникання теми втрати

Деякі діти повністю уникають теми втрати, намагаючись закритися від неї. Вони поводяться так, ніби нічого не сталося, і блокують будь-яку спробу розмови про загиблого.

"Може скластись враження, що дитина взагалі не проживає втрату. Але часто вона просто не готова ділитися переживаннями з усіма людьми, навіть найближчими", – наголошує Марта Білик.

Не засмутити маму

Буває, що діти бачать, як важко переживають втрату їхні рідні, наприклад, мама. Вони свідомо вирішують "тримати біль у собі", щоб не додавати мамі страждань.

"Часто діти думають: "Я краще мовчатиму, аби мама не плакала ще більше". Але така поведінка лише поглиблює їхню внутрішню травму, адже вони залишаються самі зі своїм болем", – ділиться психологиня.

Дитина вірить, що тато повернеться

Маленькі діти, які ще не розуміють скінченності смерті, можуть продовжувати вірити, що загиблий батько або мати повернеться.

  • "Тато просто пішов далеко, але він обов’язково повернеться. Ми знову будемо грати разом".

Для дітей цього віку це нормальна реакція, адже вони ще не можуть усвідомити, що смерть є остаточною.

"Це все не має сенсу"

Старші діти навпаки – часто ізолюються від оточення. Один з підлітків, який втратив батька, перестав виходити з дому, ігнорував навчання, припинив спілкуватися з друзями.

  • "Навіщо це все? Це все не має сенсу". 

Така реакція типова для підлітків, які переживають втрату. Проте якщо ізоляція триває понад пів року і стан дитини не змінюється, або ж вона ще більше закривається в собі, це тривожний сигнал. 

Ключові правила спілкування

Марта Білик наголошує: найважливіше в розмовах з дітьми, які втратили когось з батьків на війні, – повага до їхніх почуттів і чуйність. 

  • Не змушуйте дитину говорити, якщо вона цього не хоче (вона має право самостійно вирішувати, коли і з ким ділитися своїм болем).

  • Не розпитуйте деталі втрати, уникати питань на кшталт: "А як це сталося?", "Чому твій тато/мама пішли на війну?", "А як ви тепер живете без тата/мами?" (вони принесуть лише додатковий стрес).

  • Не оцінюйте поведінку дитини, адже кожен переживає втрату по-своєму, уникайте фраз: "Чому ти не плачеш?", "Чому ти смієшся, хіба тобі не сумно?"

  • Будьте готові до емоційних реакцій: діти можуть плакати, проявляти агресію або демонстративну поведінку, це нормальні прояви горя.

  • Слухайте дитину, якщо вона ініціює розмову. Якщо дитина згадує батька чи матір, не уникайте теми, навіть якщо вона сумна.

  • Допомагайте у вираженні емоцій, замість оцінки допоможіть дитині озвучити її почуття: "Я бачу, тобі важко. Це нормально, що ти так себе почуваєш".

  • Не вигадуйте казкових пояснень, навіть маленьким дітям важливо пояснювати втрату просто і правдиво: "Тато більше не повернеться. Він помер". Фрази на кшталт: "Тато пішов на хмаринку" дитину тільки заплутають. Тоді діти починають говорити мамі, що також хочуть на хмаринку, щоб зустрітися з татом.

  • Не виділяйте дитину серед інших. Наприклад, у школі не варто оголошувати: "Це Оля, її тато загинув на війні". Лише сама дитина має право вирішувати, чи говорити про свою втрату.

  • Не ігноруйте емоції. Якщо дитина хоче плакати чи ділитися своїми почуттями, не зупиняйте її. Водночас не змушуйте говорити, якщо вона цього не хоче.

  • Організовуйте активності, які повертають позитивні емоції.

  • Зберігайте теплі спогади про батька/матір.

"Найкраща допомога – це створити для дитини безпечний простір, у якому вона зможе виражати свої почуття і поступово навчатися жити далі", – наголошує Марта. 

Діти до 6 років не розуміють скінченності смерті

Але це не означає, що треба вигадувати історії. Дитині треба сказати правду про загибель батька/матері і пояснити її простими словами.

Не затягуйте з цим: пізнє повідомлення може викликати недовіру до дорослих.

Тривожні діти від 6 до 10 років

Діти віком від 6 до 10 років часто тривожаться і бояться залишатися самі. Вони можуть потребувати більше контакту і підтримки.

Можуть потребувати бути постійно з мамою, та боятьсь її кудись відпускати, щоб також не втратити. У них також можуть бути прояви більш дитячої поведінки. Такий тимчасовий  регрес також може бути реакцією на пережиту втрату.

Схильні до ізоляції підлітки

Через втрату, старші діти можуть відмовлятися від своїх звичних інтересів і уникати спілкування.

Варто звертати увагу на різкі зміни в поведінці: надмірну агресію, депресивність, розлади харчування чи втрату інтересу до навчання.

_________________
Фонд "Діти Героїв" допомагає тим, хто втратили одного або обох батьків, унаслідок російської військової агресії. Основна місія фонду – підтримати дітей і їхні родини в подоланні наслідків втрати та сприяти їхньому гармонійному розвитку.

Фонд пропонує різносторонню допомогу, яка включає:

Психологічну підтримку:

  • Індивідуальні консультації з психологами.
  • Групи психологічної підтримки
  • Семінари та тренінги для дітей і їхніх опікунів.

Соціалізацію:

  • Організацію таборів (психологічної реабілітації, освітніх, активних).
  • Офлайн-івенти в різних містах України.

Освітню підтримку:

  • Репетиторство, курси іноземних мов, підготовка до іспитів (НМТ).
  • Допомога з гаджетами для онлайн-навчання.
  • Освітні програми для заохочення талановитих дітей.

Матеріальну допомогу:

  • Теплий одяг, взуття, навчальне приладдя.
  • Подарунки до свят і дня народження.
  • Екстрену допомогу у випадку хвороби чи втрати майна.

Фонд працює на основі індивідуального підходу, враховуючи потреби кожної дитини.

Контакти БФ "Діти Героїв":