Характер разом із Фондом компетентної допомоги війську «Повернись живим» розповідає її історію.
Кинути все і піти на війну
Коли почалася повномасштабна війна, я оголосила батькам, що хочу піти у військо та захищати свою країну. Тоді мій батько сказав, що "не ховатиметься за моєю спідницею" і також піде. Але ми домовилися: своє рішення я на трохи відкладу.
Тато пішов, потрапив до піхоти. Сидів у окопах сам, по десять днів ми не мали з ним зв'язку і, звісно, страшенно переживали. Потім його комісували за станом здоров'я — тепер все навпаки: він хвилюється за мене.
Фенікс
Коли батька комісували, я працювала за кордоном. Як тільки закінчився робочий контракт, одразу взяла квитки додому. Пам’ятаю як у літаку, очікуючи злету, переписувалася щодо документів, які треба зібрати для вступу в Нацполіцію.
Батько мене підтримував і допомагав. Я не чую на ліве вухо — мушу носити слуховий апарат, а ще в мене пісок у нирках. Загалом, було багато причин не йти воювати, мене не дуже хотіли брати, але я таки пробилася.
У грудні 2023-го потрапила у зведений полк спецпризначення Нацполіції «Сафарі». Я хотіла саме в цей підрозділ, бо в ньому було багато знайомих: хлопці зі спорту, які виступали в ММА або були тренерами.
Проте згодом у структурі підрозділу відбулися зміни — нашій команді довелося звільнитися. Тоді ми разом подали документи у Десантно-штурмові війська. Я підписала контракт і поїхала на навчання. Батькам про своє рішення повідомила вже на полігоні. Вони, звісно, переживали, бо розуміли, що із ЗСУ не вийде просто так звільнитися.
Не можу сказати, що усвідомлено обирала місце служби: пішла туди, куди й моя команда. Я їм довіряла і досі вірю: вони стали мені як брати. Саме так потрапила у Десантно-штурмові війська, до 79-ї бригади. Показала, що маю базові навички роботи з FPV і почала їздити на перші бойові завдання.
Готувалася до того, що мені треба буде фізично і розумово доводити, що я впораюся не гірше за чоловіків. На БЗВП виконувала всі завдання на рівні з побратимами й стала єдиною дівчиною в роті, яка пройшла смугу перешкод — фізично та психологічно. Всі навколо бачили, що я окей, тому абсолютно нормально до мене ставилися.
"Мені допомагає база, яку я здобула у спорті"
Я давно втратила ту фізичну форму, в якій була під час спортивної кар'єри. На фронті нечасто вдається нормально тренуватися. Але намагаюся підтримувати себе фізичною активністю поза роботою. Думаю, якби я повернулася до своїх тренувань на регулярній основі, мені б знадобилося півроку-рік, щоб повернути той рівень майстерності та фізпідготовки, з якими я виступала на змаганнях.
Втім, ні про що не шкодую. На початку вторгнення багато країн підтримували українських спортсменів. У мене були пропозиції переїхати до Бразилії, Європи чи Америки. Могла б усе кинути та будувати там спокійне життя, розвивати спортивну кар'єру. Але я тоді емоційно вигоріла в спорті — вирішила відпочити від змагань.
Чи повернуся я до цього після війни, сказати важко. Скоріш за все, ні. Мені хочеться пробувати нове, не можу стояти на місці. Мені потрібно щось таке, від чого я буду кайфувати, що змусить моє серце горіти. Горіти так, як зараз, коли я розвиваю себе як зовнішній пілот.
Визнаю, що мені допомагає база, яку я здобула у спорті. По-перше, фізична підготовка та витривалість: коли треба вивантажувати дрони та боєкомплекти до них, я не стою осторонь, а допомагаю побратимам. По-друге, дисципліна: я відповідальна, пунктуальна, серйозно ставлюся до роботи. По-третє, характер: коли мені страшно, я вмію взяти себе в руки, щоб не втрачати контроль над ситуацією.
Я звикла розраховувати тільки на себе, тому у мене немає якихось ритуалів чи забобонів. З переживаннями справляюся всередині себе — якось автоматично виходить. У нас командна робота, тому іноді доводиться переступати через себе: не у всіх моментах я маю розраховувати лише на себе.
Зі спорту лишився азарт. Дуже подобається, коли я за пультом, а вести дрон важко, бо сигнал давить ворожий РЕБ. Тоді картинка відпадає, а мені вдається втримати керування і ще й вдало залетіти на удар.
Я дуже самокритична. У спортивній кар'єрі ніколи не «ловила зірку». Не тому, що не було чим пишатися. Просто, скільки б вершин не досягала, мені завжди замало, завжди є над чим працювати. На війні так само: вдалося знищити танк, а мені мало, думаю, що не так залетіла, що треба було з іншого боку влучати. Самокритичність допомагає розвиватися, удосконалювати техніку. Це позитивно впливає на роботу та мої результати.
В усьому іншому спорт і війна — кардинально різні світи. Коли виходиш на ринг, розумієш: якщо програєш, буде дуже неприємно. А тут, коли не зробиш виліт, думаєш, що там, на передньому краї, наша піхота і вона потребує прикриття.
"Є моменти, які запам'ятовую дуже добре"
Я ніколи не була в піхоті, але через досвід батька добре усвідомлюю, що це непосильно важка праця. Тому часто думаю, що не можу собі дозволити неякісно зробити свою роботу, бо там, в окопі на передньому краї сидить чийсь батько — так само як і мій на початку вторгнення. Цього чоловіка чекають вдома — так само як і я чекала тата. Я маю його прикрити.
Спочатку я вела облік ворожої техніки, яку мені вдалося знищити. З часом перестала: приїжджаю з виїзду й одразу спати, а щоб заснути, треба про все забути і відключитися. Але є моменти, які запам'ятовую дуже добре.
Одного дня, коли мій підрозділ працював на Курахівському напрямку, почався масовий штурм — на нас тоді їхало 54 одиниці техніки. Наступ тривав три дні, розпочався якраз у мою зміну. Того ранку ми заїхали з екіпажем, підготували дрони, налаштували обладнання, перевірили зв'язок.
Мені передали по рації, що десь там горить танк, поруч із ним підбита БМП, а неподалік іще одна — її треба вивести з ладу. Я підлітаю, а там багато диму, низька видимість — з однієї сторони не змогла зайти, треба з іншої. Облітаю і прямо в задню частину БМП залетіла, а там, виявилося, були боєкомплекти. Тоді переповнювали емоції. По-перше, усі ці боєкомплекти не летітимуть на наші позиції. По-друге, дуже файно підірвалося і красиво горіло.
"Повернись живим"
Ми відбивалися три доби, працювали й інші екіпажі, хлопці з мавіками, артилерія. Росіяни перли з усіх боків колонами. Тоді я влучила 15 разів — одну одиницю техніки знищила, інші зупинила.
В такі моменти емоції заважають, треба думати тільки про те, щоб усе працювало: щоб телеметрія була, відео транслювалося. Треба думати про безпеку свого побратима, який виставляє цей дрон. Якщо його підганяти, він буде метушитися і неправильно щось під'єднає, десь помилиться. Я відкладаю емоції та переживання на потім, щоб працювати з холодною головою.
Жінка у війську
Зараз почуваюся комфортно, наскільки це можливо в цій ситуації. Я маю змогу робити те, що вмію. Маю мінімальний відпочинок, щоб поспати, помитися та попрати речі. А більше мені й не треба. Є нюанси, але мені вдається адаптуватися.
Мене часто питають, чи не важко мені з чоловіками тут. Відповідаю, що це в них треба спитати, чи їм не важко з жінкою. Я не почуваюся слабшою статтю абощо. Попри це, я б не радила на загал всім дівчатам бути як я. Тут все індивідуально.
Повернись живим
У мене немає чоловіка та дітей, я не марю ідеєю, що власна сім'я — мета всього мого життя. Буде — добре, не буде — теж добре. Виходить, у мене розв'язані руки і втрачати нічого. Якщо вам є що втрачати, треба добряче подумати перед тим, як йти на бойову посаду. До того ж є багато вакансій у штабі, де також можна бути корисною, але з меншим ризиком для життя і з кращими побутовими умовами.
Це не має бути імпульсивне рішення. Людина повинна бути готова до того, що її виїзд буде останнім. Хоча, мабуть, неможливо бути готовою до цього, проте треба усвідомлювати ризики. Наразі не маю думки, що я обов'язково виживу. Звісно, є певні правила, які суттєво підвищать мої шанси. Але здебільшого це лотерея: КАБ є КАБ, а ворожий FPV або влетить в авто, в якому ти їдеш на позицію, або ні.
"Фенікс" — одна з користувачок майна, яке їй передав Фонд компетентної допомоги війську "Повернись живим". Він збирає 500 мільйонів гривень для Десантно-штурмових військ. Як результат — 10 рот ударних безпілотних авіаційних комплексів (РУБАК) отримають бойові Пульстрони. Це комплекси розвідки та знищення, вартість одного становить 50 мільйонів гривень. У Пульстрон, зокрема, входять ударні та розвідувальні дрони, транспорт, зв’язок і все необхідне для управління. Підтримати збір можна за посиланням.
