Про особливості своєї роботи, 113 дзвінків тільки до обіду, бюрократію та підвищену тривожність Характеру розповіла соціальна супровідниця Тетяна Гатауліна.
Від бойової медикині до супровідниці
Таня бере каву на заправці. Молода дівчина з довгим волоссям трохи мерзне від першого жовтневого холоду. Тетяна Гатауліна – старший бойовий медик гірсько-штурмової роти, її військове звання – старший сержант.
"Моя посада не передбачає наявності медичної освіти, лише спеціальної підготовки. Моя робота і задача – бути на позиції і працювати з військовослужбовцями, надавати їм першу долікарську допомогу", – говорить Таня, щільніше загортаючись у пальто.
Тетяна Гатауліна
Вона пояснює, що з початком повномасштабного вторгнення людей, які потребують підтримки, стало занадто багато. Тому й систематизувати процеси лікування поранених за категоріями стало складно.
"Поранені, травмовані, соматичні хворі – всі військовослужбовці, які потрапляли на лікування, стали водночас величезним навантаженням на медичну службу військових частин. Рота може собі дозволити виділити одну особу для обліку цих людей. Їх треба, як мінімум, контролювати в час їхнього вибуття на лікування, перебування там, виписки та повернення до військових частин – а зараз ще й щодо самовільного залишення військових частин", – пояснює Гатауліна.
"Є категорія військовослужбовців, яка просто тікає з лікувальних закладів і це ні для кого не секрет. Ми маємо не тільки довіряти пораненим. Ми маємо паралельно контролювати перебіг лікування, адже військовослужбовець отримує грошове забезпечення, додаткові види винагород. А цифри поранених достатньо великі. Треба було якось здійснювати облік і контроль. Як саме – розуміння ні в кого не було. Тому наш досвід – це досвід наступання на грабельки і довіри людям, аналізу, підлаштування під обставини та нові виклики", – стинає плечима супровідниця.
"В гірші місяці маю до 70 людей водночас. Зараз легше – 18"
Коли Таня тільки починала свою роботу супровідницею, ще не було жодних чітких вказівок чи інструкцій, як працювати.
"В нашій військовій частині 3 військовослужбовиц, між якими і розділені підрозділи. Всю нашу роботу постійно контролює начальник медичної служби, яка паралельно організовує все медичне забезпечення військової частини", – пояснює Гатауліна.
Тетяна Гатауліна
Батальйон Тетяни виконує завдання на складних напрямках. Супровідниця пояснює – коли командування дбає про військовослужбовців, це відображається у зменшенні числа "санітарних втрат".
"В гірші місяці маю до 70 людей водночас. Зараз легше – 18. Я опікуюся військовим, починаючи з моменту, коли він захворів чи отримав поранення і до його звільнення, демобілізації. Останнє для тих, хто непридатний, в кого тяжкі поранення, хто не повертається в стрій", – пояснює дівчина і додає: – "Ти маєш вести облік щодня: хтось виписаний, хтось переведений, в когось комісія, в когось відпустка. Комусь проблемно доїхати до частини чи написати рапорт на відпустку. Ми надаємо допомогу в плані супроводу лікування: направлення, переведення, як краще усе зробити і оформити, як забезпечити тривалий термін лікування, як пройти військово-лікарську комісію та МСЕК".
Таня пояснює – є військовослужбовці старшого віку, для яких зробити рапорт на відпустку для лікування після травми, поранення або у звʼзку з хворобою у додатку Армія+ досить складно.
Тетяна Гатауліна
"У когось телефони кнопкові, хтось взагалі без телефону. Тому ми підстраховуємо наших військовослужбовців", – розповідає дівчина.
Один з найважчих викликів супровідниць – документообіг.
"Часто в цивільних лікарнях не хочуть робити ці довідки. Ми відправляємо запити для отримання такої інформації, але у нас немає якогось сервісу, яким було б зручно і безпечно передавати документи. Дуже не вистачає спеціального додатку", – пояснює Таня.
Один із військовослужбовців, яким опікується супровідниця, отримав мінно-вибухову травму на фронті. На його прикладі Таня переконалася, яка недосконала система МВС для поранених захисників.
"Він не бачить на одне око. Відшарування сітківки, травма грудної клітки, ампутація пальців на одній із рук, проникаюче черевної порожнини. Всі розуміють, що він тепер за старою класифікацією – обмежено придатний, зараз придатний до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК. Медичний огляді ВЛК він проходив у найближчому мобільному госпіталі до підрозділу.
Тепер, через потребу у стаціонарному обстеженні, йому треба проходити військово-лікарську комісію амбулаторно в поліклініці госпіталю в Львові. І тут дуже цікавий нюанс, про який ніхто не думає: як військовослужбовець, родом із Донецької області, який тимчасово проживає у Полтавській області, має жити у Львові, одному з найдорожчих міст, щоб проходити військово-лікарську комісію в поліклініці? Чому не написати в заключенні, щоб проходив військово-лікарську комісію у пункті постійної дислокації там-то й там-то, щоб його без черги взяли?"
Коли відбувається недоплата коштів або людину вимушено подають як таку, що пішла в СЗЧ, то засуджують військову частину. Проте, вина не завжди виключно на ній: "Проблема в тому, що у нас досі немає механізмів і чіткого бачення багатьох неоднозначних ситуацій. Дуже часто не повідомляють про перебіг та результати амбулаторного проходження медичного огляду ВЛК. Так, надсилають списки про те, що надійшли такі-то військовослужбовці на лікування. Але це можуть робити із запізненням у два, три, чотири дні. Можуть взагалі не надсилати, просто не виконувати цю постанову. Наприклад, більшість лікарень взагалі не повідомляють про те, що люди виписані за порушення режиму".
"113 дзвінків ще до обіду"
Спочатку Таня каже: "У мене все добре, я добре сплю". Потім додає: "Окей, буває погано через нав'язливі, параноїдальні думки типу: чи я все зробила добре? Чи ніхто не втік, чи немає ніяких проблем? Тривожність підвищена, інколи буває 113 дзвінків ще до обіду".
Іноді номери медичних служб є у підрозділах. Але Таня телефонує пораненим сама: розповідає хто вона, запитує про самопочуття, просить зберегти її номер і повідомляти про перебіг лікування та будь-які зміни. Надалі вся комунікація захисника з підрозділом іде через неї: "Всі питання стосовно лікування, які будуть виникати, вирішуватимуть також через мене. Якщо військовослужбовець без свідомості, важкий, у реанімації, я зв’язуюсь і комунікую з родиною, розповідаю всі деталі стосовно того, де він перебуває", – розповідає Таня.
Супровідниця часом і сама може не знати, де військовий, не мати інформації про всі етапи евакуації – лише отримує іменні списки.
"Або не отримуємо, – зітхає Таня. – Самі обдзвонюємо лікарні. Одного разу я обдзвонила практично всі лікарні Волинської області. І мені не сказали, що військовослужбовець там є. Сказали відправляти офіційний запит. А це 10 днів чекати, в кращому випадку".
Коли Таня спілкується з родичами, їй дуже часто доводиться зважувати, що, кому і як вона говорить.
Супровідниця відповідає за все: за чотири місяці безперервного лікування, проходження військово-лікарської комісії медичного огляду, визначення придатності до військової служби. Фото довідок, документів і безкінечні запитання проходять через всі її месенджери.
А люди – різні.
Перед тим, як стати супровідницею, Гатауліна була бойовою медикинею. Одного зі своїх підопічних пам’ятає досі – пораненого хлопця не можна було евакуювати з нуля, бо вся територія біля нього прострілювалася, ніхто б не вижив. Хлопець телефонував їй кілька днів. Таня обіцяла й сподівалася, що вони з медеваком зможуть його забрати. Не змогли. З часом хлопець перестав телефонувати – не дочекався. Ці дзвінки дівчина ніколи не зможе забути.
Хто такі супровідниці
На початку осені 2023 року в медичних закладах системи МВС запровадили посаду соціальних супровідниць. Вони допомагають військовим із вирішенням різних соціальних питань: консультують щодо їхніх прав, оформлення документів, виплат, можливостей для реабілітації, працевлаштування, навчання тощо. За необхідності, можуть ініціювати розв'язання проблем, звертаючися до командирів, представників підрозділів або відповідних служб.
Соціальні супровідниці також працюють із родинами поранених, зниклих безвісти, полонених і загиблих військових. Окремим напрямом їхньої діяльності є допомога дітям військових, наприклад, у питаннях влаштування в дитячі садки або вступу до вищих навчальних закладів системи МВС.
Запровадження цієї посади фінансується за рахунок ресурсів МВС, завдяки перерозподілу коштів із відділів, які раніше займалися пенсійним супроводом колишніх працівників МВС. Ініціатива базується на міжнародному досвіді, зокрема, на прикладі роботи з ветеранами в Ізраїлі.
Втім, можливість отримати допомогу соціального працівника в закладах залишається обмеженою. За даними дослідження "Особливості шляху поранених в системі МВС", лише третина респондентів (31%) зазначила, що в медичному закладі був присутній соціальний працівник. Серед тих, хто отримав допомогу, 23% скористалися послугами соцпрацівника, хоча понад половина опитаних (61%) не потребували такої підтримки.
