"Характер" поспілкувався з Тедом про вплив на нього війни у В’єтнамі. Говорили й про українських військових: як їм пережити травму, повернути віри в себе та у свої можливості.
Депортований
"Я можу витримати багато болю. Коли отримав травму ноги, дружина марно наполягала: Тед, будь ласка, тобі треба відпочити. Я все одно вперто пхався вперед", – розповідає Тед, витягуючи ноги.
Йому трохи за 60 – це підтверджує густа срібна сивина. Погляд з-за окулярів уважний.
Тед Олейник
Прізвище Теда – Олейнік – видає польські корені. Дідуся ветерана разом з родиною під час Другої світової війни вивезли до Німеччини на примусові роботи. Всі, від найменшого до найстаршого члена родини, працювали на німецьких заводах. Тед народився в Німеччині.
Після поразки нацистів, у багатьох поляків була можливість повернутися додому. Проте, родина Теда вирішила цього не робити: не мали довіри до совєтів, які окупували Польщу майже так само, як німці раніше.
Кілька років сім’я ветерана жила в гуртожитку для колишніх остарбайтерів. У той час Тед навчався в Німеччині. Згодом католицька церква в США почала спонсорувати переїзд депортованих до Штатів. Таким чином родина Олейника опинилася далеко і від Німеччини, і від СРСР.
Тед добре володів польською і німецькою. Англійська, яку він почав вивчати пізніше, не була ідеальною.
Коли Олейник закінчував середню школу в США, йшов перший призов на війну у В’єтнамі, яка тривала протягом 1955–1975 років. Це був збройний конфлікт між комуністичним Північним В’єтнамом, який підтримували СРСР і Китай, та Південним В’єтнамом, який мав військову допомогу США та їхніх союзників. Причиною війни стало прагнення комуністів об’єднати В’єтнам під своїм контролем. В той час як США боялися поширення комунізму.
Американці у В'єтнамі
Бойові дії та партизанська тактика призвели до величезних жертв серед військових і цивільних. Американські війська активно брали участь у війні з 1965 по 1973 роки. В’єтнамську кампанію згорнули, через зростаючий спротив у США та великі втрати. У 1975 році Північний В’єтнам захопив Сайгон, завершивши об’єднання країни під комуністичним керівництвом.
Вісімнадцятирічний хлопець всього цього не знав – як і не знав, що чекає на нього в майбутньому. Тед дуже добре грав у футбол, навіть отримав спортивну стипендію для навчання в коледжі. Але вирішив, що коледж, з його неідеальною англійською, він поки що не потягне.
Тед Олейнік пішов добровольцем до військово-повітряних сил США.
В’єтнам
Коли Тед вперше прилітає до В’єтнаму, спека відразу б’є його під дих.
В’єтнам вологий і спекотний. Сезон мусонів і проливних дощів не жаліє американців. Дуже швидко Теда призначають "вартовим": він сидить у місцевому окопі, повністю залитий водою, намагаючись не реагувати на тропічних павуків і щурів, які повсюди. Банка з рідкою їжею, яку військові можуть взяти з собою на ніч у окоп, якимось чином неймовірно швидко наповнюється черв’яками: вони вповзають у неї в темряві. Темрява – єдина можлива опція. На світло в’єтнамці стріляють – швидко і влучно.
Тед був відповідальним за склад і постачання комплектуючих для ремонту авіаційних двигунів й іншої техніки. Проте, на цій посаді затримався недовго – став водієм вантажівок, які привозили припаси. Їх часто обстрілювали, тож водії були завжди потрібні.
Теду 20, він не дуже боїться. Тед знає, що кулі В’єтконгу летять дуже низько, йому треба бути уважним. Страху немає, є підготовка. В’єтконгські агенти інколи просочуються в американські ряди – в звичайних ручках, замість пружинок, з’являються вибухові пристрої.
Тед уже розуміє, що ця війна – безглуздя, в якому йому нема що робити. Але він військовий і діє за наказом. В бою у нього вмикається "бойовий розум" – Тед холодно аналізує, що йому слід робити, а що не варто.
Що таке "бойовий розум", який вів його в бою, Тед зрозуміє пізніше. Це внутрішня сила солдата, яка дозволяє протистояти страху та негараздам. Це воля до витривалості та перемоги. Це стійкість. Проте, зараз він просто йде в бій уночі, не замислюючись над цим особливо. Наслідки "бойового розуму" прийдуть набагато пізніше.
На війні Тед отримує травму ноги – не каліцтво, але і зовсім здоровим Олейнік себе ще довго не почуватиме. Проте, адреналін гріє двадцятирічного хлопця – він зголошується стати навідником B-52, одного з американських бомбардувальників. Навчання зайняло у Теда майже чотири роки: його вчили виживанню на воді і на суші. Олейнику треба було мати 100 годин нальоту і сертифікат. І як тільки він його отримав – війна закінчилася.
Повернення
Суспільство США негативно реагує на ветеранів: з них сміються, їм відмовляють у підтримці.
Теду, на диво, щастить уникнути цього: після В’єтнаму він отримав двотижневу відпустку і провів її вдома, без військової форми. Тож ніхто зі знайомих не знає, де він був.
Потім Теда перевели до військової частини в Німеччині. Це знову ж дозволило уникнути негативної реакції оточення, з якою зіштовхнулися його побратими в США.
Там машини ветеранів В’єтнаму розбивають, обливають фарбою. З кожного кута чути: “Вбивця!”
Чоловіку сняться кошмари. Щоб впоратися з ними, він п’є багато алкоголю. Не контролює нападів гніву. Дівчина, з якою він встиг одружитися, йде від нього, забираючи з собою маленького сина. Тед її не засуджує.
І тут Олейник зупиняється: той шлях, яким він йшов, нікуди його не веде. Йому потрібно знайти інший.
Терапевт
З десяти тисяч ветеранів, які пройшли реабілітацію в США, тільки половина прийшла на неї добровільно. Тед розуміє – це погано. Під час травми втрачається концентрація і увага. У людини втрачається сама людина, бо з кожним днем невпорядкованого життя, повернутися до себе колишнього дуже важко.
Випадково чоловік дізнається про психотерапевтичний напрям EMDR.
EMDR (Eye Movement Desensitization and Reprocessing) – десенсибілізація та репроцесуалізація (опрацювання) рухом очей. Метод обіцяв полегшити переживання, викликані травматичними спогадами та/чи переконаннями, через глибоку роботу з підсвідомістю та специфічні фізичні вправи. Тед вирішив спробувати і попросив дозволу в командування, щоб здобути освіту та пройти курс.
Зараз у Теда більше 42 років досвіду роботи в цивільних закладах психічного здоров’я, а також лікування залежностей. Він уже 24 роки є членом дійсної військової служби і надає послуги воїнам з хронічною залежністю та комплексним посттравматичним стресовим розладом.
Через терапевтичні "руки" Теда пройшли лікарі, які втрачали в джунглях пацієнтів, через відсутність води; які намивали потім операційні до неприродного блиску; військові і ветерани, які втрачали рідних і дружин, через брудну лайку, агресію, гнів і нерозуміння. Деяких Олейніку вдалося відмовити від самогубства. Він ніколи не шкодував, що пішов шляхом терапевта.
За роки роботи Тед сформував п’ять основних порад для військових і ветеранів, які переживають складний період:
-
Не залишайтеся наодинці. Зверніться за психологічною допомогою – чим швидше, тим краще. Ні, ваші рідні не “найкращі психотерапевти”, вони також переживають складний період і часто не знають, як вам правильно зарадити;
-
Ні, алкоголь, цигарки та сигарети абсолютно ніяк не полегшать ваш ПТСР. Полегшення – короткострокове, а відкати з кожним разом будуть все гіршими;
-
Так, скоріш за все, ваш психотерапевт не був там, де ви. Але, якщо він/вона пройшли достатню кількість якісного навчання – це не проблема;
-
Ні, агресивне водіння не полегшить наслідки вашого посттравматичного синдрому. Будь ласка, не наражайте на небезпеку себе та інших;
-
У вас точно є таланти і дари, які ви можете розвивати, приносячи користь собі та суспільству. Йдіть на їхнє світло.
Тед досі раз на рік зустрічається з побратимами, з якими воював проти В’єтконгу. Вони підтримують зв'язок, тому що у військових є моменти, який ніхто інший не може зрозуміти. Крім того, Теду вдалося зберегти цивільних друзів – цей баланс зробив його психіку більш стабільною.
"Якщо ви приймете виклик завжди робити те, що правильно і справедливо, моменти зневіри і невдач залишаться позаду. Ви ніколи не повинні здаватися", – переконує Тед Олейнік.
