Про це Характер говорив з ветераном Євгенієм Омельчуком. На початку повномасштабної війни він пішов добровольцем на фронт. Пройшов бої на Чернігівщині, Запоріжжі та Донеччині. Під час одного з ворожих обстрілів отримав поранення та власноруч витягував побратимів з-під завалів.
Повернувшись з фронту, почав активно займатися спортом. Був учасником української збірної на змаганнях Повітряних сил США.
Про сприйняття суспільством ветеранів
Це важка тема. Дуже малий відсоток українців сприймає ветеранів позитивно. Є ті, які нас взагалі не сприймають.
У випадках, коли людина бачить ветерана без однієї ноги, тобто травма видима, то: “О, це ветеран!” Коли немає двох ніг, то: “Ти дуже багато зробив для держави!” Без рук, без ноги, ока, втратив слух – то це “бог ветеранів”.
Це неправильне сприйняття. Це я зрозумів, коли приймав участь у змаганнях, тоді побачив відношення до мене. Для прикладу, Ігор Троян, учасник нашої збірної, немає нирки, це ж також важко. Те ж саме стосується відсутності руки чи ноги, напевно.
Сприймати ветеранів не треба за рівнем їхніх травм. Це потрібно пояснювати людям. Ми не можемо говорити, що ветеран з видимими трамами “більший”, а без видимих – “менший”.
Про гумор військових
Я дуже компанійська людина. Люблю гумор. Хоча він у мене специфічний. Я відразу попередив про це хлопців. Сказав: “Будь ласка, сприймайте. Якщо ж не сприймаєте, то кажіть, щоб я розумів, що з вами краще не жартувати”.
В армії всі люди максимально різні: за віком, розвитком, освітою,
Я себе оточував і оточую людьми, які мені підходять у спілкуванні. Щоб могли пожартувати разом, один з одного і при цьому розуміли одне одного. Жартами ми відмежовуємося від подій і проблем, які пережили.
Євгеній Омельчук під час змагань
Про спорт, який повертає до цивільного життя
Для мене спорт – це реабілітація. Це те, що витягує тебе з депресивного стану. Починаєш займатися ним і бачиш результат. Не тільки на тілі, а й у характері: стаєш більш жорстким, впевненішим, сильнішим, красивішим. Це все впливає на твоє самопочуття.
Якщо ти втратив ногу, руку, слух чи зір – це прикро, але твоє цивільне життя тільки починається. Воно закінчилося на війні, ти туди вже не повернешся. А у цивільному житті потрібно витягувати себе зі стану, в якому перебуваєш. Яким чином? Моя думка – тільки спортом. Щоб це зрозуміти, треба лише спробувати.
Не обов’язково одразу реєструватися на Ігри Нескорених. Якщо хочеться змагання, то їх достатньо в Україні, щоб просто спробувати. Як от “Сильні України” в Полтаві, “Серцевір” у Чернігові.
Про відсутність єдності серед українців
Зараз мене найбільше дратує ставлення до війни типу: “я не я і хата не моя”. Коли люди кажуть, що не хочуть воювати, держава нічого не дає. Коли відходять від війни повністю.
Сила українців у єдності, без неї нас би не було вже з самого початку повномасштабного вторгнення. Перші пів року люди були єдині.
Зараз головна проблема українців у тому, що для деяких війна вже закінчилася і вони живуть своє життя. Одні воюють – інші не воюють. Одні допомагають – інші ні. Це так не працює. Або ми всі єдині, або нас завтра не буде.
