Про це Характеру розповіла Наталія Оболєнська – експертка з фізичної, психологічної та соціальної реабілітації військових і ветеранів. Її чоловік – Ігор Оболєнський – командир 13-ї бригади Національної гвардії України «Хартія».
Ми вирішили дати нашим стосункам другий шанс
Ігор робив мені пропозицію, як лицар: зібрав тоді усіх родичів і друзів. Це був приклад справжнього чоловіка. Тоді я думала, що моя казка почалася.
Але в 2013 році почався Майдан і його вже не було вдома. Коли ти починаєш будувати стосунки, ти мрієш і маєш якісь очікування. Ці очікування не справдились.
Було дуже важко, бо у 2013 році додався й досвід материнства. Коли ти вперше стаєш мамою, ти ще не знаєш, що і як робити.
Тому наші стосунки не витримали і в 2015 році ми розлучилися. Два роки ми жили окремим життям.
У 2018 році Ігор звільнився з війська, бо дуже розчарувався. Тоді не підтримали впровадження стандартів і норм НАТО. В той момент ми вирішили знову обʼєднати нашу сімʼю. Почуття нікуди не зникли, тому ми дали нашим стосункам другий шанс.
Я відпустила, бо це був його вибір
З того періоду до повномасштабного вторгнення у нас налагодилося сімейне життя, я дуже звикла до нього. Дуже не хотілося відпускати чоловіка на війну. Ми знали, що вона буде. В січні 2022 року Ігор прийшов з питанням: що робимо, будемо переїжджати з Харкова, їхати в Київ? На той час у нас було двоє дітей: донька народилася ще в 2020 році. За дві години ми спакували всі речі, отак, не задумуючись, і поїхали в Київ. Тоді у мене був дикий страх: моя інтуїція, розповіді родичів з Шахтарська давали зрозуміти, що саме насувається.
7 лютого ми полетіли за кордон до родичів в Іспанію. Там Ігор попросив замовити йому квитки з 22 по 24 лютого, мовляв йому треба полетіти по роботі. Коли він їхав, я відчувала, що він не повернеться 24-го. Я не знала, як на це реагувати: кинутися і тримати за ногу, сказати, що ти нікуди не полетиш? Я відпустила, бо це був його вибір.
Наталія Оболєнська з сім'єю
Можливо він Україну любить більше, ніж мене. Він завжди обирає Україну
Я б хотіла знати, як хлопці сприймають Ігоря, як командира. Я дружина, яка його любить, і мені здається, що він все робить найкраще. В нього навіть є шеврон «я ж казав!». Я дуже вірю в свого чоловіка. Знаю, що в нього все вийде. Але шлях дружини військового дуже важкий.
Ігор відданий країні, справжній патріот. Іноді аж маю ревнощі: можливо він Україну любить більше, ніж мене? Він завжди обирає Україну. Я навіть ходила з цим до психолога. У терапії я вже загалом вісім років.
Коли Veteran Hub запустив дослідження коханої воїна, я взяла у ньому участь. Відразу, як психолог і людина, яка має досвід, почала вести групи підтримки. Це такий простір, де партнерки воїнів можуть поділитися своїми почуттями, переживаннями і знайти підтримку. Попрацювала там майже три місяців, а згодом влаштувалася в компанію МХП, де створювали центр взаємодії з військовими і ветеранами. Мене взяли як фахівчиню з фізичної, психологічної та соціальної реабілітації військових і ветеранів.
Ти все маєш стягувати сама
Найскладніше – не ображатися на чоловіка. Ти все маєш стягувати сама. В нас двоє дітей і собака. Треба все це менеджерити. Немає світла, ти маєш все обдумати: як піднятися з дітьми, коли в тебе продукти і дитячий візок. До того ж, я працюю з 9-ї до 17-ї години. Проте мій керівник все розуміє і, навіть, коли я запізнююся, мені ніхто нічого не каже.
Дітям також важко це проживати. Сину зараз 10 років, він постійно стоїть на захисті тата, дуже його підтримує і любить. А от доньці важко, бо перші роки її життя тато був поряд, вони дуже схожі, у них класні стосунки. Проте, зараз вона іноді ображається. На початку повномасштабної війни ми 10 місяців не бачилися, бо були за кордоном. Потім зустрілися в Україні і в нас було всього 10 днів, щоб побути разом. Я не знала, як прожити момент, коли треба було відпускати Ігоря. Коли поряд стоять діти і не хочеться їх травмувати.
Я завжди намагаюся все пояснити дітям. Звісно, підбираю слова, щоб не нагнати страху. Ми завжди чесні з ними.
Наталія Оболєнська з чоловіком
Ми знайдемо рішення
Коли Ігор вдома, він постійно на телефоні. Я знаю, що він докладає надзусилля, щоб тримати себе і свою психіку в руках, щоб приділяти нам якийсь час, щоб побути тут і зараз.
В будь-яких стосунках, не важливо йде війна чи ні, треба не віддалятися, бути близькими один до одного. Скажу, що дружину військового ображає, коли їй кажуть: ти не розумієш. Я не була в цих обставинах, не проживала саме цей досвід, але я хочу зрозуміти і максимально ввійти в це положення.
Не знаю, як ми всі зможемо далі будувати свої сімʼї в масштабному значенні. Але 100% ми знайдемо рішення. Коли є любов, коли люди хочуть йти один одному назустріч, вони знайдуть ці точки.
