Про це «Характер» говорив з Глібом Стрижком – ветераном, морським піхотинцем і керівником Київської філії Veteran Hub.
Образ ветерана в суспільстві
Єдиного образу немає і це дуже добре. Мені б не хотілося, щоб він був. Через велику кількість людей, залучених до війська, одного якогось образу важко дотриматися, його просто не існує. Це величезна вибірка людей.
Саме тому, презентуючи оновлений сайт Veteran Hub, ми вибрали шістьох різних людей, шістьох ветеранів і ветеранок, які стали обличчям нашої кампанії. Це як молоді люди по 30 років, так і ті, які звільнилися з війська через вік. Це люди з видимими пораненнями і з невидимими. Мені здається, що мінімум п’ять, можливо, навіть сім образів можна взяти.
Політика вдячності
Вдячність військовому і ветерану має стояти на двох китах: гідності й повазі. Щоб це не було, з однієї сторони, надмірне героїзування цієї людини, але в той же час, щоб не було знецінення.
Особисто мені дуже імпонує жест «Завдяки тобі»: можна просто прикласти руку до серця і кивнути головою. Це не потребуватиме від мене, як ветерана, якогось зворотнього зв'язку, чи комунікації, чи ще чогось. До того ж, зберігається відстань, людина до мене не підходить, не порушує мої фізичні кордони.
До жесту можна додавати слова: «Дякую за службу». Як на мене, це формулювання є дуже влучним. Адже людина, яка дякує, не може зрозуміти, на якій посаді військовий служить чи служив. Війську важлива кожна посада. Армія – це організм, який комплексно працює за рахунок того, що всі на своїх місцях. Тобто стрільці, гранатометники, водії, кухарі, логісти, начальники штабів, фінансисти, стройова служба – це один організм. Тому, коли людина підходить й уявімо каже юристу: “Дякую за вашу героїчну боротьбу, за ваші героїчні вчинки на війні”. Я певен, що цьому військовому буде некомфортно.
«Дякую за службу» – це ніби повага до того, що людина віддає якусь частину своєї свободи, часу, здоров'я і в цьому багато гідності.
Коли ми говоримо про вдячність, то це має проявлятися в конкретних діях: у знижках на послуги, якими користуються військові і ветерани; в створенні відповідних умов для їх прийому, тобто елементарному розширенні дверей, зниженні бордюру, створенні пандуса.
Відсутність звичного середовища у цивільному житті
Перше, з чим стикається ветеран або ветеранка, коли виходить з війська не по своїй волі, наприклад, через поранення, це відсутність своїх, відсутність елементарного середовища так званого племені. Це насправді дуже важко: без спільноти, без свого середовища бути і приймати виклики цивільного життя. Воно набагато важче, ніж військове. У ньому набагато більший градієнт сірого. У війську є чітке біле і чітке чорне, є свої і є чужі, ось тут наші, значить попереду не наші – все дуже просто і зрозуміло.
Гліб зі своїм собакою
Ще важко приймати себе в якихось інших ролях, окрім того, що я ветеран. Коли бачу якесь несправедливе поводження стосовно себе, то реагую на це як: ти не поважаєш все ветеранське середовище. Хоча тоді я можу просто гуляти зі своєю собакою в шортах, футболці і кроксах.
Бюрократична тяганина після поранення
Ще один великий виклик – це відсутність інформації чи джерела, звідки її почерпнути. Після поранення на військового чекає бюрократична тяганина. Мені треба було відновлювати військовий квиток, посвідчення учасника бойових дій, якісь інші документи, отримувати папірці про те, що я справді був у полоні, а не просто десь там тусувався. У нас немає якогось простого, зрозумілого механізму як це робити. Як пораненому зробити це самому з лікарняного ліжка? Куди, за чим звертатися?
Зараз у мене в рюкзаку лежить цілий стос документів: військовий квиток, пенсійне посвідчення, посвідчення людини з інвалідністю внаслідок бойових дій. Всі ці папірці видавади в різних органах. І я дуже вдячний своєму брату та друзям, які всю цю документальну історію робили за мене.
Пошук цивільної роботи
Ще однією проблемою, з якою стикається військовий після служби, це пошук роботи в цивільному секторі. Коли людина довгий час отримує, грубо кажучи, 125 тисяч, її життя призвичаюється до цих грошей. Змінюється раціон, потреби, одяг. Присутнє відчуття безпеки, тому що є фінансова подушка. Коли ж в один момент це втрачається, людина приходить у цивільне життя і їй пропонують максимум 35-40 тисяч зарплати, це важко. Очікування не завжди співпадає з реальністю.
Звичайно, можна повернутися до зарплати понад 100 тисяч, проте, для цього треба мати скіли, експертність, знання мов. До цього можна дійти, навчаючись, набираючись досвіду – а це ще один виклик.
