"Характер" поспілкувався з Оксаною, бойовою медикинею Центру спеціального призначення НГУ "Омега", про те, як це – спиняти кровотечі та накладати турнікети у війську офлайн та виховувати дітей онлайн.
Рятую, не воюю
Оксана з позивним "Оксі" не любить зброї. Коли проходить біля дзеркала у формі, і боковим зором ловить постать, яка там відображається – в перші кілька секунд навіть не завжди себе впізнає.
"Я не воюю, я рятую. Не можу знищувати ворога, але можу рятувати наших хлопців – вмію працювати руками і швидко вчусь. Така моя війна", – пояснює Оксі.
"Оксі" не любить зброї - довго звикала до неї, як до захисту
Оксана отримала медичну освіту медсестри, має досвід роботи в реанімації. Проте зрештою змінила напрямок на бізнес в логістиці, і до початку повномастштабного вторгнення не думала, що колись повернеться до медицини. Проте повернулась – досвід і диплом медика стали "зеленою картою" потрапляння до війська у 2022 році. Оксана стала інструкторкою з тактичної медицини та членкинею екіпажу медеваку.
Перший час "Оксі" звикала до системи і підпорядкування в армії – якщо сьогодні з пункту А вас перемістили в пункт Б, і нічого не пояснили, то це складно відразу сприйняти після роботи у бізнесі і керівництва. Проте жінка не очікувала від армії меду і пряників, тож швидко з цим змирилась.
Оксана з прапором свого підрозділу
"У медичній сфері для мене мало що було важким – я нормально сприймаю поранення, кров, супутні запахи. Ми забираємо поранених з поля бою і довозимо до стабілізаційного пункту і госпіталя, в залежності від тактичних умов, в яких ми перебуваємо на виконанні завдань. На одній з ротацій мали 70 виїздів, і це для нас, малоукомплектованих, було багато", – пояснює Оксана.
Перший виїзд
Першим пораненим Оксі став "суміжник". Коли медевак чергує на "точці" і чекає поранених зі "своєї" бригади, то медикам можуть підвозити військових з суміжних підрозділів.
"Якщо ми забрали "чужих" поранених, а наші десь на під'їзді, то страхуємо одне одного. Позивний хлопця був "Укроп", і в нього було поранення живота. І саме цього я боюся – тому що фактично ти нічого не можеш вдіяти на евакуації через неконтрольовану внутрішню кровотечу, тільки дуже швидко доставити до хірурга", – згадує Оксана.
Фото з виїзду
"Укроп" з таким пораненням півтора кілометра прийшов пішки до кейсеваку, протримався до медеваку – і вижив.
"Я його назавжди запам’ятала. В якийсь момент, коли нарешті маєш хоча б одне врятоване життя, то розумієш – ти тут уже не дарма, уже зробила велику справу", – говорить "Оксі".
З часом робота медика переростає в механіку
Далі робота медика переростає в механічний процес.
"Тремтіння, як в перший раз, немає. Ти вже більше зібраний, маєш більше досвіду і більше робиш речей в потоці. У медиків, на жаль, емпатичність стирається – ти багато бачиш болю, крові та страждання. Щоб все це не пропускати через себе, відгороджуєшся. Щоб не тремтіли руки", – пояснює Оксі.
Діти
У Оксани є син і донька, підлітки, яких вона виховує самостійно. З батьком своїх дітей Оксі розлучилась ще до повномашстабного вторгнення. Чоловік не бере участі у вихованні сина і доньки, а батьки Оксі хворіють, і не можуть допомагати з онуками. Оксана взяла відповідальність за все – і за дітей, і за батьків, і за захист Батьківщини.
"Якщо ми не захищатимемо своєї країни, то в нас її не буде. Це моя позиція, і так само я виховую своїх дітей, які зараз за кордоном", – пояснює Оксі.
Донька Оксі
Доньці Оксі 14, а сину 16. Жінка розповідає, що вони дуже швидко подорослішали в цей період – брат взяв відповідальність за сестру.
"Я ними дуже пишаюсь – а вони мною. Моє рішення піти медикинею у військо, по суті, було колективним. Я його з ними обговорювала, як з дорослими. Якби вони мені сказали ні – я б, мабуть, не прийняла його, не пішла б, залишилась з ними", – згадує Оксі.
На фронті до Оксани часто приходять тварини
Але діти медикині висловили навдивовижу дорослу громадянську позицію і сказали мамі – якщо ти можеш допомогти тим людям, які зараз борються за нашу країну, за нас, то ми тебе підтримаємо і допоможемо тобі в твоєму виборі.
Оксану це рішення підтримує, як амулет-оберіг – один такий вона носить на зап’ясті.
Амулет від дітей
"Онлайн ми на зв'язку кожного дня – якщо в дітей є будь-яка потреба, вони зв'язуються зі мною. Якщо я не на виїзді, то відповідаю, як тільки є можливість", – пояснює "Оксі".
Надійними також виявились друзі Оксани – одна з подруг турбується про дітей медикині у Німеччині. На жінку оформлені всі необхідні документи, також у неї є заповіт Оксі.
Veteranka
Ще у 2015 році Оксана почала допомагати жіночому ветеранському рухові "Veteranka" – волонтерила, допомагала логістично з доставкою вантажів та гуманітарки.
"Veteranka" – перша спільнота в Україні, що об’єднує жінок з військовим досвідом.
Після того, як медикинею у війську стала і сама Оксана, "Veteranka" стала допомагати і їй – спільноті вдалося зібрати на автомобіль-кейсевак, який вивозить поранених з позицій.
Завдяки "Veteranka" вдалось зібрати на кейсевак
"Наші стосунки уже більше дружні – ми допомагаємо одна одній. Ветеранки і самі мають бойовий досвід, і намагаються вплинути на те, щоб жінки мали більше прав у війську. Хтось з них сам пройшов шлях хейту з боку військовослужбовців-чоловіків. На щастя, в мене такого досвіду не було. Але я знаю, що багато жінок піднімають "незручні" питання про насильство в армії", – пояснює діяльність "Veteranka" Оксі.
Медикиня вважає, що таке військове сестринство – важливе і необхідне.
"Чоловік жінку не зрозуміє, так як жінка жінку. Дуже багато жінок, які мають діток і теж пішли у військо допомагати, лишили своїх дітей на бабусь. Їм потрібна підтримка", – говорить медикиня.
Побут і військо
Побутові потреби на війні стрімко стають мінімальними, говорить Оксі.
"Я й сама не очікувала, що мені так мало треба в житті. Ти звикаєш до того, що носиш один і той самий одяг – намагаєшся його попрати, щоб він зразу висох, і вже найкоротший термін ти знову його на себе натягнула", – пояснює Оксі.
Побутові потреби на фронті швидко стають мінімальними. А котики приходять незалежно від того, у що ти вдягнена
Більше медикиню турбують питання цивільні – що робити з блекаутами і фінансами, які вона планувала на себе і дітей максимум на два роки – зарплата медика у війську невеличка. Донька Оксани хоче повертатись до Києва з Німеччини, і "Оксі" намагається зрозуміти, як саме це можна зробити.
"Куди я її привезу? Коли блекаути – світла нема, води нема. Якою буде зима?", – тривожиться жінка.
Росіяни "стирають" міста – букально за тиждень може не стати якогось районного центру.
"І це так страшно спостерігати. Ти проїжджав там, тиждень назад бачив відносно фронтове місто, яке жило. А зараз, заїжджаєш, забираєш пораненого – і розумієш, що міста більше немає. Воно зруйноване. Це така рана, яка кровоточить. І щоб не було далі цього знищення наших міст, нашої країни, нам треба зараз дуже сильно об'єднатися", – говорить медикиня.
Росіяни "стирають" міста часом за неймовірно короткий термін - і це страшно
Оксана вважає – для допомоги фронту необов'язково йти в армію. Кожен може робити свою справу, мати маленький якийсь дотик до війни.
"Але люди почали забувати. Хтось виїхав, бо вважає, що це більше не його/її обов'язок. Але дуже боляче спостерігати за тими молодими хлопцями і дівчатами, які не прожили життя. Хтось загинув, хтось втратив здоров'я, хтось отримав інвалідність на все життя. І цього здоров’я не повернеш. Не може бути так, що військові максимально "завантажені" у війну, а цивільні мають можливість від неї відгородитися. Так не може бути. Всі мають бути дотичні до армії", – говорить бойова медикиня.
