Від батута – до крісла колісного. Як Дмитро отримав інвалідність
Миколаївець Дмитро Сероженко – фехтувальник на кріслах колісних, параолімпійський чемпіон України, майстер спорту міжнародного класу з гімнастики. У 2023 році, на Кубку світу з фехтування на візках, Дмитро завоював "срібло". Крім того, він є реабілітологом, освіту здобув у Києво-Могилянській академії.
Сергій з друзями до травми
До 25 років чоловік побудував успішну кар’єру гімнаста та акробата – спеціалізувався на стрибках на батуті. Батько з дитинства привчав хлопця до спорту, а самого Дмитра тягнуло від шкільної парти до бойових мистецтв. Школяр обрав тейквондо, як майбутню кар’єру, проте здоров’я вперше поставило свої обмеження перед Сероженком – у дитини діагностували хворобу Боткіна. Серйозне захворювання печінки виключало заняття бойовими мистецтвами. Лікарі застерігали від серйозних фізичних навантажень взагалі.
"Але спорт був єдиною професійною сферою, де я себе бачив. На уроках я висидіти не міг, щоденник був всіяний зауваженнями про мою гіперактивність і неуважність. Так я протягнув рік без фізичних навантажень, а потім почав втікати на пробіжки. Нічого критичного ніби не сталось і батьки дозволили мені повернутись у спорт. Я обрав гімнастику та акробатику", – згадує Сероженко.
Зрештою Сергій обрав гімнастику та акробатику
Гімнастика давала хлопцеві відчуття сили, польоту. Тіло слухалось та було здатне видавати неймовірні трюки: сальто, перевороти, стрибки на батуті. В цьому Дмитро знаходив красу та сенс жити. Кар’єра просувалась гарно, після школи хлопець отримав звання майстра спорту міжнародного класу з гімнастики, одружився.
До 25річного віку Сероженко уже замислився над закінченням кар’єри професійного спортсмена Проте, вирішив підзаробити у німецькому цирку, виступити в кількох виставах. Це був 2014 рік. Виступ в Німеччині став останнім акробатичним для Дмитра. Чоловік зірвався з високого купола. Хребет зламався.
Так Сероженко втратив можливість займатись акробатикою.
Не/реабілітація
Кілька місяців Дмитро провів на реабілітації в Німеччині. Потім повернувся з дружиною додому і зіштовхнувся з повною відсутністю можливостей для відновлення у своєму місті.
"Мені в деяких клініках говорили: ми реабілітуємо тільки тих, хто вже встав на ноги. А навіщо тоді мені реабілітація, якщо я вже на ногах?" – стинає плечима колишній акробат.
Дмитро в перші роки реабілітації після травми
Тоді Дмитро пригадав, що в школі фізичної культури у нього був друг, мама якого працювала реабілітологом.
"Там я прозаймався якийсь час, проте було складно: будівля двоповерхова, основне місце реабілітації і тренажерний зал були на другому поверсі. Туди вели дуже круті сходи. Результати роботи над собою не забарились, але нас постійно підіймали реабілітологи на власних спинах. Я розумів, що поки вони мене відновлять, попсують собі спини", – розповідає чоловік.
Фехтування доступне для кожного
Якось випадково, прогулюючись з дружиною по набережній Миколаєва, Сероженко натрапив на Invasport – місцевий центр фізичної культури і спорту для людей з інвалідністю. Там чоловіку найбільше сподобався напрям фехтування на кріслах колісних.
"До того часу я вже знав, що хочу розвиватися. Коли приїхав в Україну і пенсія по інвалідності вперше прийшла мені на картку, я зрозумів, що звик витрачати в день більше коштів, ніж мені надіслали на місяць. Я не хотів жити таким життям. Хотів побачити світ", – згадує Сероженко.
Дмитро на заняттях фехтуванням
Дмитро розглядав кілька напрямків розвитку, серед них й робота за комп'ютером. Проте, знову обрав спорт:
"Довгий час за комп'ютером, 8-10 годин без рухової діяльності, погіршить стан травми. Стан кровообігу потрібно постійно покращувати. А минуле дало мені старт у спорті – фізичні дані були на високому рівні. Потрібно було лише попрацювати з тактикою. Тоді я вирішив, що можна й на фехтуванні заробляти".
Тренери Invasport швидко помітили завзятого колишнього спортсмена та почали активно його тренувати.
"Різниця між звичайним фехтуванням і параолімпійським тільки в тому, що ми сидимо у кріслах колісних і не можемо бігати. Але верхньою частиною корпусу робимо все те ж саме, що й на звичайних тренуваннях", – пояснює Дмитро.
Так виглядає фехтування параолімпійців на кріслах колісних
Параолімпійське фехтувальне тренування відбувається наступним чином:
- спершу розминка;
- відпрацьовування ударів на мішенях;
- тактична частина тренування – тренери пояснюють, як потрібно поводити себе в тій чи іншій ситуації під час бою;
- крісла колісні супротивників кріпляться на спеціальному станку, одне навпроти одного;
- дуелянти виставляють дистанцію між собою і відпрацьовують бойові ситуації.
Спортсмени-параолімпійці діляться на три групи:
- Категорія А – люди з ампутаціями або з легкими формами ДЦП;
- Категорія Б – спортсмени зі спинномозковими травмами, вони все виконують на візках;
- категорія С – це люди з пошкодженням спинного мозку в відділі шиї, найменш мобільні.
Тренування
"Під кожного/у спортсмена/ку підбирається комплекс фізичних вправ, які він/вона може відпрацьовувати. Це доступно для кожного", – розповідає Дмитро.
Реабілітологія в Могилянській академії та робота в Медикасано
Попри активне і успішне заняття параолімпійським спортом, Дмитру хотілось робити ще щось. Найперше допомагати людям з травмою виходити на кращий, менш болючий і більш успішний рівень життя.
"Люди з інвалідністю, окрім самої інвалідності, зіштовхуються з безліччю інфраструктурних складнощів. Хтось, наприклад, живе на верхніх поверхах без ліфтів. Тому вибратися з дому без друзів, особливо у старшому віці, дуже складно. Якщо нема свого транспорту, теж тяжко – постійно треба прокладати маршрути там, де немає бордюрів. До того ж, люди зі спинномозковими травмами залежні від туалетів – кожні 2-3 години їм треба користуватися спеціалізованими кімнатами. А в Миколаєві, наприклад, з цим дуже складно. Депресія на початку буде в будь-якому разі, ускладнена усіма цими речами, але я хотів якось допомагати", – згадує Дмитро.
Дмитро отримав освіту реабілітолога в Могилянці
Після навчання в Могилянці Сероженко знову повернувся до Миколаєва. Тут лише в одній клініці, "Медикасано", він міг самостійно заїхати і виїхати з будівлі.
"Мені потрібна була практика, щоб бути впевненим у своїй діяльності. Я хотів працювати з людьми з різними травмами, не тільки зі спинномозковими, а взагалі з будь-якими. Тільки в "Медикасано" у всьому Миколаєві були правильно обладнані туалети, виїзди та інфраструктура для людей з інвалідністю. Пройшов усі співбесіди, познайомився з керівництвом і персоналом й почав працювати", – згадує Дмитро.
Процес реабілітації військових у "Медикасано"
У своїй практиці чоловік зустрічав багато різних випадків, проте зрозумів одну важливу річ – якби не старався реабілітолог, основна праця завжди за пацієнтом.
"В одного хлопця був перелом ліктевого суглоба. Він чомусь очікував, що прийде в реабілітаційний центр і далі все відбудеться саме собою. Але так не буває ніколи. Які б вам апарати і процедури не надавали, якщо ви не почнете працювати самі, то хорошого результату ніколи не буде. Розмовляв, показував хлопцеві вправи. Він просто цього не розумів, очікував, що я сам все зроблю. Але я можу тільки підштовхнути у правильну сторону, з якою потрібно працювати. Зробити навіть 95% роботи, але 5 найважливіших відсотків завжди залишаються за людьми", – розповідає Дмитро.
Інший пацієнт Сероженка потратив у ДТП і отримав черепно-мозкову травму. Настільки серйозну, що забував імена, навіть власне, не міг у своїй голові поєднати ситуацію, яка відбулася п'ять хвилин тому, з теперішнім моментом.
"Ми почали з простих речей: як відрізняти кольори, реакцій на слова, знову почали поєднувати думки одна з одною. З часом він почав вставати, навіть ходити і розуміти, коли йому потрібно скористатися вбиральнею чи піти в душ. Це, звісно, перемога. Але відновлення має відбуватися впродовж всього життя", – пояснює реабілітолог.
Дмитро посилено займається спортом все життя, і впродовж всієї своєї реабілітації також
Сероженко говорить, що реабілітація – це дуже тяжка праця для людини, яка потребує відновлення:
"Єдиний шлях – це подолання. Треба обов’язково почати щось робити. Не всі можуть і хочуть йти в спорт. Можна обрати щось інше, але рухатися в якомусь напрямку, розвиватись обов’язково. Якщо є інвалідність є, то реабілітація – це на все життя. Якщо працювати над собою, стан може зберігатися на певному нормальному рівні. Якщо перестати, за рік-два-три це буде дуже помітно і відновитися буде дуже складно. А де гарний фізичний стан, там і легше психологічно", – говорить реабілітолог.
Евакуація в Німеччину
Напередодні лютого 2022 року Сероженко хотів відкрити власний реабілітаційний кабінет:
"Я збирав спеціальні тренажери, хотів зробити спецпрограму реабілітації для людей зі спинномозковими травмами. З дружиною планували дітей, працювали з клінікою репродуктивної медицини. Я вже був готовий відкрити цей кабінет, але почалося повномасштабне вторгнення".
У 2014 році в французькому Стразбурзі українська параолімпійська чоловіча команда стала Чемпіоном Європи у змаганнях на шаблях
Дмитро вже мав перемоги на параолімпійських змаганнях. Тому коли Німеччина запропонувала евакуацію всій українській параолімпійській збірній, він зважив усі за і проти. Сероженко виїхав до Німеччини з дружиною на власній машині. Країна, в якій акробат колись травмувався, тепер була готова його прихистити. Дмитро не покинув спорту і в евакуації.
Europe championship 2024
"В командних змаганнях ми з друзями двічі вигравали Чемпіонат світу, а в 2022 році – Чемпіонат Європи. У 2023-му я став переможцем Кубка світу, а в цьому році – бронзовим призером Чемпіонату Європи. Людина, яка отримала інвалідність, має працювати ще більше, ніж звичайна. Взагалі немає шансів розслаблятися – це стовідсоткова дорога в погане життя, а може й на той світ. Потрібно працювати над собою фізично. Знайти собі якесь хобі, яке може з часом стати професійною діяльністю. Тільки в такому випадку можливо все повернути на краще", – переконаний реабілітолог.
