"Характер" переповідає історію The Washington Post.
Від тату-майстра до військового: як воїн втратив зір та став батьком
Після народження доньки Руслана Козачка пройшло вже десять місяців. Чоловік майже не відходить від неї.
В лікарняному коридорі, він вперше взяв на руки маленьку Ізабеллу – навіть раніше, ніж його дружина. За останні кілька місяців, чоловік наловчився підтримувати дитя спокійно, поки маленька відпрацьовує свої перші кроки.
Але Руслан ніколи її не бачив.
Іван Сорока з Ізабеллою
За три місяці до народження Ізабелли, 47-річний Козачок осліп, коли осколки російського снаряда пробили ліву частину його черепа в Часовому Яру, маленькому місті на сході України. Руслан – ветеран ЗСУ.
До повномасштабного вторгнення, Козачок був майстром татуювань із власним салоном. Але травма позбавила його професії, хобі, рутини та, найболючіше, можливості побачити, як росте його донька.
Українські військові уже впродовж десяти років війни з росіянами гинуть, отримують шрами та поранення. Як і Козачок, тисячі людей добровільно пішли в армію в перші дні повномасштабного вторгнення у 2022 році.
47-річний Руслан Козачок, колишній тату-майстер і ветеран, сидить у київському офісі організації, яка допомагає незрячим ветеранам та їхнім родинам адаптуватися після бойових дій.
Важкі травми очей досить поширені. За останні два роки щонайменше 1000 солдатів осліпли, розповідає Анна Пуртова, депутатка, яка захищає солдатів, які втратили зір. Тетяна Литвиненко, завідувачка офтальмологією київського госпіталю, де лікують військових і цивільних, пояснює – всі 30 ліжок у її відділенні завжди заповнені.
Попри те, що досягнення медицини дозволяють лікувати багато поранень, отриманих на війні, а втрачені кінцівки уже заміняють протезами, для людей, які втратили зір на обидва ока, досі немає ефективних рішень.
Козачок з родиною
Україна поки не пристосувалась до швидкого зростання сліпого населення. Собаки-поводирі зустрічаються рідко, більшість світлофорів не подають сигнали для пішоходів, а водії часто паркуються на міських тротуарах, створюючи небезпечні перешкоди для людей, які не можуть цього побачити.
Деякі поранені українці борються з усіма цими проблемами, водночас зіштовхуючись із батьківством наосліп.
За дев'ять років до поранення Козачок разом із дружиною Юлією, яка працює в банку, мріяли створити сім'ю.
Травма голови Руслана цілком могла бути смертельною. Він одразу втратив одне око і був змушений повзти до пункту евакуації, і тільки там дозволив собі втратити свідомість. Воїн вижив, але прокинувся в лікарні від плями світла замість звичайного зору. Незабаром і вона зникла в темряві.
Місяцями Руслан намагався змиритися зі своїм становищем.
"Це був щоденний процес пошуку сенсу життя", – розповідає чоловік. "Це як боротися з самим собою".
Коли народилась Ізабелла, Юлія описала чоловіку їхню доню: рожева шкіра, руде волосся та яскраві блакитні очі.
Козачок з донькою
"Коли Юля сказала про блакитні очі, я просто розтанув", – розповів Козачок. Тепер Руслан знає, що волосся доньки посвітлішало. Йому подобається це уявляти.
"Я можу лише торкнутися її обличчя, уявити її образ у своїй голові", – говорить чоловік.
Батьківство, розповідає Юлія, "ймовірно, зберегло йому життя".
Втратив зір, став масажистом
35-річний Денис Абдулін уже мав двох синів, коли в березні 2022 року покинув свій дім у Білій Церкві, невеликому місті під Києвом, і пішов до війська. З міркувань безпеки, його дружина Олеся забрала хлопців до Литви.
За словами Дениса, до квітня 2024 року Абдулін був у східному місті Сєвєродонецьк, де російські сили оточили його бригаду. Їх били з артилерії, касетних боєприпасів та авіаційних бомб.
Український ветеран Денис Абдулін, 35 років, у парку в Києві 5 квітня. Два роки тому Абдулін втратив можливість бачити на обидва ока після того, як осколки міномета пробили йому череп та позбавили зору.
Абдулін сховався в будівлі. Він не почув ні гулу, ні свисту міномета, який був уже зовсім поруч. Осколки пробили Денису череп, та вийшли через ліве вухо та праве око. Військові, які були в будівлі, усі поранені, намагалися підлатати одне одного в очікуванні евакуації.
У лікарні в Дніпрі, за словами Абдуліна, він довго чекав, доки йому поміняють пов'язки. Згодом Дениса відправили до Києва, а Олеся привезла в гості їхніх синів Вадима та Давида.
Абдулін обіймає свого 9-річного сина Вадима, поруч - дружина Олеся
Попри те, що Абдулін не міг бачити дітей, їхня невинна цікавість та безпосередність щодо його травм дала чоловіку надію. Один з синів був у захваті від їзди в інвалідному візку; інший хотів погратися з регульованим лікарняним ліжком. "Я не можу пояснити це щастя", – сказав Денис.
Хлопчики намагаються зрозуміти сліпоту свого тата. Молодший, Девід, одного разу взяв один із протезних блакитних очей Абдуліна й прикріпив його до голови свого іграшкового восьминога. Діти і досі приносять Абдуліну книжки для читання, пропонують зібрати іграшку, і це болить чоловікові. Він хотів би навчити дітей боксувати – це улюблений вид спорту Дениса.
Раніше Абдулін працював на складі – робота, яку він більше не може виконувати. Минулого року Денис навчався на масажиста за допомогою організації Port, заснованою Анною Пуртовою, депутаткою, яка допомагає осліплим ветеранам адаптуватися до нового життя. Поки що Абдулін орендує приміщення для обслуговування своїх нечисленних клієнтів, але сподівається відкрити власну студію.
Після поранення Денис став масажистом
Робота дала Абдуліну важливе відчуття мети після важкого відновлення. Олеся втішала його серед панічних атак через його сліпоту. Він також страждав від кошмарів. Навіть хороші сни "завжди мають поганий кінець", сказав він, тому що чоловік щоразу прокидається сліпим.
Нещодавно Денису зробили операцію, щоб підготувати до очних імплантатів, які допоможуть запобігти інфекціям і нададуть обличчю більш природний вигляд. Але Абдулін все ще зберігає надію, що знову прозріє. "Я не хочу прожити все життя сліпим", – сказав чоловік.
Не тягар: як військовий одружився та став батьком після поранення
27-річний Іван Сорока познайомився з дружиною Владиславою онлайн у квітні 2022 року. На позиціях під Києвом чоловік лазив по деревах, щоб знайти сигнал і надіслати дівчині повідомлення. Нарешті вони зустрілися особисто – а до травня уже були заручені. Коли Іван повертався на фронт у червні, пообіцяв дівчині, що повернеться.
У серпні того ж року, коли підрозділ Сороки відступав з-під Бахмута, між ним та його близьким другом Юрою розірвався міномет. Юра загинув, у нього залишилися дружина та двоє дітей. Сорока був важко поранений в обличчя та ноги, втратив зір на обидва ока.
Владислава та Іван у госпіталі
Найбільше, за його словами, боявся, що стане тягарем для Владислави. Найбільшим сюрпризом, стала реакція дівчини – вона сказала, що разом з Юрою подолає труднощі. Пара одружилася у вересні минулого року. Минулого місяця, між сиренами повітряної тривоги в Києві, Владислава народила хлопчика – це був перший раз для медичної команди, коли при родах був присутній незрячий батько. Лікар дав Сороці ножиці, і той перерізав пуповину.
Темноволосого малюка назвали Святославом.
Через три дні родина та друзі — в тому числі й деякі з однополчан Сороки — приїхали привітати новоспечених батьків, перш ніж вони повернутися додому. Сорока обережно тримав сина, обіймаючи його тими ж руками, що колись тримали рушницю.
Друзі прийшли провідати пару у госпіталі після народження дитини
"Страшно тримати дитину на руках", – сказав він.
"Коли бачиш, це все не так страшно. Але якщо не бачиш..Такі маленькі ручки, маленькі ніжки".
Люди, що прийшли привітати пару з народженням, раділи, що народився хлопчик. Святослав схожий на свого батька. В Україні тепер не вистачає чоловіків.
