Захисники Маріуполя, колишні військовополонені Владислав "Вікіпедія" Жайворонок, Валерія "Нава" Суботіна та медичний куратор Патронатної служби "Азову" Дзвенислава "Дзвінка" Сіра в новому відео "Характера" розповіли про умови утримання українських військовополонених і російські методи допитів. Як росіяни змушували дівчат виривати волосся на ногах, били за татуювання та які історії життя росіян чули наші військовополонені.
Допити в полоні
"Вікіпедія": Я не хочу знущатися з полонених росіян. Над тими, хто проявив якесь бажання здатися в український полон і які розраховували на те, що в українському полоні з ними нічого не станеться. Я хочу це підтвердити, адже з ними дійсно тут нічого не станеться. Я не хочу жодним чином погіршувати їхній стан, хочу дотримуватися конвенцій.
Натомість як це працює в ментальності росіян: вони звикли до того, що найповажніша людина — це та, яка найжорстокіша. Вони дуже люблять тих, хто з них знущався найбільше. Це там Іван Грозний, який голови рубив, у них національний герой. Сталін в них національний герой. Вони вважають себе вищими за розвитком, коли ми не проявляємо тваринної агресії до них, а вони проявляють.
"Нава": У мене було дуже багато допитів. Усі їхні спецслужби по-різному допитують. У когось з них позиція сили: "Ми сильна країна, тому ми можемо робити все, що захочемо", а були такі, які розповідали, що Бучу "зняли" на якомусь майданчику і вони реально в це вірять. Якось я запитала в чоловіка, який мене допитував: "Навіщо ви все це зробили?". А він відповів: "Розумієш, ми в росії як стиснуті пружини, а приїжджаємо сюди й нам все можна".
Тобто для українця "все можна" це поїхати в Амстердам і викурити косяк, а для росіянина — ґвалтувати, красти вбивати.
Ставлення росіян до полонених
"Нава": У мене була ситуація. Притискають мене до стіни й кажуть: "Ти, п*дор!", а я ж була з бритою головою в полоні. Думаю: "Ну, окей", а вони: "Голос у тєбя п*дорскій. Давай прєс напрягай". Я вже натужила. Думаю, зараз бити будуть, а мені кажуть: "Ти что, баба что лі?". А я: "Так, баба". Мене не побили тоді.
Ще за татуювання мене постійно утискали. Не лише за те, що була вишиванка, тризуб, а просто за те, що є татуювання. Якщо ти жінка і в тебе є татуювання, то ти неправильна жінка. У тебе немає дітей — ти теж якась кончена. У мене взагалі стільки мінусів було, як виявилося, бо в Україні я ж не знала про це. Ще казали: "Ти сєдая. У мєня жена твоєго возраста, вот она нє сєдая і с манікюром". За це тобі теж перепадало на горіхи.
"Вікіпедія": А нам взагалі не давали ні ножиць, ні бритви, нічого. А потім ходила якась медсестра і казала: "Виглядітє как бічі. Нєбрітиє, ногті нєстріжениє". Ми казали: "Так нам не дають нічого. Ми хочемо привести себе до ладу, але нам не дають можливості". А вона: "Только іщітє отмазкі".
"Нава": А нам задирали штани під час щоденних перевірок і змушували руками виривати собі волосся на ногах, бо їм було "бридко на нас дивитися". Отакі умови наших в полоні.
Рівень життя росіян
"Нава": У тебе в полоні дуже нерозвинений зір, бо ти ж нічого не бачиш постійно, але слух в тебе нормальний і ти починаєш трохи жити історіями росіян. Це ж як серіал дивитися! Хоч якась інформація в житті. Хлопець розповідає: "Я ось 3 дні працюю тут, а 3 дні працюю вантажником і вантажу цемент. От минулого разу відпрацював і купив собі пакет сосисок!".
"Вікіпедія": Мужик! "Добитчік".
"Нава": І це ж реальна історія! Ти це слухаєш: "Ще ми з дівчиною взяли в іпотеку ліжко". Ну чому в них все в іпотеку?
"Вікіпедія": У них іпотека це добре і "по-православному", а в іноземців "все жахливо". У них там квартири в кредит, машини в кредит, вони мають до кінця життя це виплачувати. Важливо не сплутати — ліжко і холодильник в іпотеку це нормально, а якийсь там в Штатах лізинг житла і машини — ні, це все жахливо.
"Нава": У мене постійно питають: "Чому тебе викликали на допити?". Найчастіше вони питали якраз про заробіток. Для них реально стало шоком те, скільки ми отримуємо на війні. А друга тема, моя улюблена — "золото Азова і де його шукати". Воно зарите десь в Маріуполі, якщо ви не знали.
Як поводитися з полоненими після звільнення
"Нава": Інколи для мене приємно і нормально, якщо просто незнайомі люди до мене підходять. Це, в принципі, завжди приємно, коли люди підходять і намагаються висловити свої емоції позитивні з приводу моєї історії. Але мене напрягає, коли люди починають ридати. Мені складно на це реагувати і я не знаю, що робити. Я починаю втішати, щось говорити, але не знаю повною мірою, як мені на це реагувати. Інколи я реагую на жалість агресією, коли перебуваю на якихось заходах, не пов'язаних з полоном. Люди просто починають питати: "А тебе били в полоні?". А я питаю: "А навіщо вам це?". Я розумію, що я багато про це розповідаю в інтерв'ю, бо це треба донести до світу. Це необхідно, а не тому, що я хочу про це говорити. "А як тебе били? А чому тебе били?", - навіщо це питати, я не розумію. На деякі питання відповідаю сарказмом.
"Дзвінка": Я зайду трохи здалека. Є питання, яке не можна ставити: "А що, там дійсно так погано?".
"Нава": Я до речі думала, їхати назад чи не їхати.
"Дзвінка": Там дійсно погано. Погано це навіть не те слово. Навіть не ставте таке запитання. Замість цього краще вийдіть з плакатом в центр свого міста, адже в кожному місті майже щовихідних проводяться заходи де вимагають звільнити полонених.
