З 9 по 16 вересня 2023 року у німецькому Дюссельдорфі відбулися Ігри нескорених. Це щорічні змагання між воїнами і ветеранами з 22 країн світу. Змагаються між собою військовослужбовці Німеччини, Австралії, Бельгії, Естонії, Канади, Колумбії, Данії, Франції, Грузії, Великої Британії, Іраку, Італії, Ізраїлю, Йорданії, Нідерландів, Нігерії, Нової Зеландії, Польщі, Республіки Корея, Румунії, України та США. Цьогоріч Ігри Нескорених об'єднали 600 учасників. Щодня за змаганнями у різних видах спорту спостерігало 6-8 тисяч вболівальників.
Україну на змаганнях представляли 25 учасників. Команда Характеру стала свідком перемог та боротьби наших військовослужбовців і ветеранів.
Перше інтервʼю знімаємо з капітаном української збірної Олександром Маковеєм на стадіоні головної локації змагань — Меркур-Шпіль-Арена. Вона знаходиться буквально за кілька кілометрів від головного аеропорту Дюссельдорфа, українцям незвично і дещо дискомфортно, літаки гудуть над головою щодесять хвилин.
Олександр захищає країну ще з 2014 року. Відтоді воїн зазнав численних поранень. На початку повномасштабної війни лікувався у госпіталі, прямо звідти з побратимами знову вирушив на фронт. Після чергового поранення ніг під час реабілітації вирішив готуватися до Ігор Нескорених-2023.
Олександр Маковей
"Нещодавно я ледь-ледь ходив. Але я знав про відбір до Дюссельдорфа і став на ноги, почав працювати над собою, бо хотів взяти участь у цьому відборі. Це був дуже крутий шанс. І я це зробив — на відборі я виступив достойно. Такий бонус був, несподіванка, що я ще й потрапив до збірної. Потім ще й став капітаном. Спорт — це взагалі, як шанс почати жити по-новому. Для мене це хороший шанс заявити про країну. Говорити про те, що нам потрібна підтримка всього світу», — каже Олександр Маковей, капітан збірної України на Invictus Games-2023.
На змаганнях зі штовхання ядра Олександр виборов золоту медаль. Першу золоту медаль для української збірної.
Учасники змагаються у 10 видах спорту: в стрільбі з луку, легкій атлетиці, настільному тенісі, веслуванні на тренажерах, пауерліфтингу, велоспорті на шосе, волейболі сидячи, баскетболі на візках, плаванні та регбі у візках. Українська збірна бере участь у 9 видах спорту, не змагається лише у регбі у візках.
А от інший український ветеран Вадим Мазніченко намагається потрапити на змагання вже не вперше. Щоразу багато сил і часу витрачає на фізичну підготовку і емоційно налаштовується на відбір. На російсько-українській війні захисник втратив ногу і руку.
"Я сюди намагався потрапити з 17 року. Це мій перший Invictus. Якщо ти взяв один раз участь в цих змаганнях, то наступного разу ти маєш право лише через 4 роки, але щороку можеш заявлятися. Ти будеш реєструватися, змагатися в Україні, але на сам Invictus не потрапиш. Це правильно, у нас дуже багато військових, які хотіли приїхати на змагання. Я готувався. Перше — це у 2016 році марафон морської піхоти 10 кілометрів, 2017 рік — таллінський марафон з біговим протезом. Зараз я вже перестав бігати, важко".
Вадим Мазніченко показує як наші захисники застосовують на практиці власну техніку стрільби з лука
"Щодо змагань, попітніти добряче треба на веслуванні, 4 хвилини на витримку — це дуже важко. Легко мені зараз дається стрільба з лука. Сергій Храпко нову техніку придумав стріляти зубами, а ми у нього її скопіювали", — розповідає Мазніченко.
І справді, за українцями з особливою технікою стрільби з лука зубами спостерігали і дивувалися всі. Під час тренування я стояла за спиною наших воїнів і повз мене проходив корейський учасник, він це побачив, завмер, дістав телефон і хвилин пʼять знімав те, що робили наші воїни на майданчику.
У стрільбі з лука змагалися також дівчата. Золото серед жінок-учасниць виборола парамедикиня Юлія Шевчук. Нам вдалося почути її емоції одразу після перемоги.
"Я дуже рада, що принесла Україні перемогу. Чекаю якомога швидше перемогу України у війні, тому що це — найважливіша перемога, яка тільки може бути. На фронті у мене якась емоційна тормознутість. Я завжди жартую, що на війні я — емоційний тормоз. Мені страшно, і всі інші емоції приходять пізніше, тому в якійсь критичній ситуації я максимально зібрана. Сьогодні я нервувала. Але вже можна видихнути і поспати", - каже Юлія.
Юлія Шевчук і журналістка Характеру Діана Жвінкліс на Іграх нескорених
" хочу звернутися до українців. Кожен має працювати на своєму місці краще, ніж росіянин. І це не залежить від того фронт це, чи тил. Тоді нас чекає тільки перемога. І, будь ласка, цивільні, займайтеся початковою військовою підготовкою, тактичною медициною. Або хоча б домедичною. Дуже вас прошу. Ми не вічні", — Юлія Шевчук, учасниця збірної України на Invictus Games-2023
Поки моя колега налаштовувала техніку, ми з воїном, який погодився розказати свою історію, розговорилися. Він дуже харизматичний, щирий і багато посміхається. Це Володимир Товкис — з Національної гвардії, який у 2017 році на Донеччині отримав дуже важке кульове поранення в голову і дивом вижив.
"Лиш оком міг подавати якісь сигнали рідним, коли приходив до тями. Не їв сам. Що вам сказати — навіть в туалет сходити, треба була допомога когось з рідних. Це дуже страшно. Коли ти ще вчора — веселий і здоровий хлопець, а потім таке. Я був певен, що моє життя закінчилося. Це кінець", — каже Володимир все ще на посмішці, але сльози вже блищать на очах.
Я слухала, затамувавши подих і хотіла запамʼятати кожну емоцію на його обличчі.
"Був навіть смішний випадок. Я вже нічого не хотів. Кажу дружині, як так далі жити? Піду викинуся з вікна. А вона сміється, то ти ж не ходиш, та і ми на першому поверсі. Плюс ще сітка на вікнах. Махнув рукою. Ну, все, виходить, треба жити. Пізніше мені показали відео з воїном «Азову» Ігорем Галушкою, в якого теж було важке поранення голови. Мені показали його до і після. Я спершу не повірив, що таке можливо. Таку колосальну роботу людина проробила над собою — став на ноги, займається спортом, переміг на Іграх Нескорених. І я подумав, що я теж зможу. Він же зміг. І зараз я тут — на Іграх нескорених — маю вже дві золоті медалі, і змагання ще не закінчилися", - каже Товкіс.
"Я виходжу на сцену на нагородження, на мене дивляться мільйони людей по всьому світу. Я плачу, бо в цей момент я згадую себе на тому ліжку в лікарні на першому поверсі. І я таки зміг!", — додав Володимир.
Під враженням після нашого з Володимиром інтервʼю ми пішли знайомитися з головною тренеркою збірної України Оленою Яновською, щоб дізнатися, як готували збірну і як їй працюється з ветеранами.
Олена Яновська пишається будь-якими здобутками своїх підопічних
"Між професійними спортсменами і ветеранами є величезна різниця. Ветеранів не потрібно змушувати, їх потрібно зупиняти, і найбільший кайф для мене — це коли на початку мій підопічний приходить закритий, зажатий з тьмяним поглядом. І через певні етапи він потрошки відкривається. І коли він бере ту медаль, коли він піднімає український прапор, він каже "Дякую" і в нього неймовірно горять очі — це для мене найбільша перемога, найкраща відзнака роботи ві старань", — говорить тренерка Яновська.
Чи не кожен воїн чи захисниця, з якими ми познайомилися на Іграх нескорених говорили про те, що Invictus витягнув їх з емоційної прірви. Спорт і жага гідно представити країну дуже мотивували і не давали здатися.
Цьогорічні змагання стали найуспішнішими за всю історію участі української команди. Наші воїни здобули 34 медалі: 12 золотих, 14 срібних та 8 бронзових. Але щоразу вони говорили не про медалі чи перемогу над кимось, вони не за цим їхали. А про перемогу над собою і впевненість в тому, що людина може абсолютно все. Разом з тим постійно говорили про своїх побратимів, загиблих героїв, які віддали свої життя за свободу. І багатьох з учасників ця думка мотивувала. Саме такий діалог на фінальних змаганнях у нас стався з парамедикинею Юлією “Тайрою” Паєвською.
"Щоб всі ці жертви не були даремними і нам не було соромно, треба, щоб кожна людина щось зробила для того, аби перемогти. Хоча би трошки. А не жили своїм буденним життям. Зробіть що-небудь кожен і ми переможемо", — каже “Тайра”.
