Superhumans — реабілітаційний центр, який нещодавно відкрився у Винниках, що за кілька кілометрів від Львова. Тут реабілітують та протезують українських захисників, які втратили кінцівки на війні. А ще тут щодня руйнують стереотипи про те, що протезування в світі краще, ніж в Україні. Про те, як відбувається реабілітація в центрі в інтерв’ю для Характеру розповів заступник медичного директора Superhumans Володимир Головацький та пацієнт центру Петро Буряк.
Місія центру Superhumans
Протезуватися можна й в Україні. Не тільки можна, а й потрібно це робити. Так вважає заступник медичного директора центру Superhumans Володимир Головацький. До відкриття цього центру, він також реабілітував військових, але не знав, що такий рівень протезування можливий не за кордоном.
“Коли вперше почув про цю ідею, вона здалася мені надзвичайною, тому що я працював в іншому реабілітаційному центрі, у тому числі з людьми з втратою кінцівок. І була дуже велика проблема в тому, що реабілітаційні центри, які входять в сферу охорони здоров'я, є в чомусь прив'язані до протезних підприємств, і не можуть надати комплексно якісну послугу по реабілітації, поки людина не отримала протез”, — каже Володимир Головацький.
Володимир також зазначив, що, відкриваючи центр Superhumans, команда орієнтувалася на досвід іноземних колег.
“Крім того, в центрах не завжди є загальний пул всіх послуг. Тобто психологічна допомога, фізична реабілітація, ерготерапія, яка в Україні є досить новою професією. І не завжди фахівці розуміють, що таке ерготерапія. Як би це смішно не звучало, але це правда. І ідея проєкту в тому, щоб взяти закордонний досвід і принести його в Україну, ділитися з іншими закладами.Тому що цей проєкт не тільки про реабілітацію пацієнтів і протезування. Це про навчання фахівців з інших центрів, щоб поширювати цей досвід по всій державі”, — ділиться Володимир Головацький.
Команда Superhumans
Реабілітація — це команда. Ось, що Володимир Головацький роповів про команду центру.
“У нас працює мультидисциплінарна команда, на чолі якої стоїть лікар ФРМ, і я вважаю, що це командна гра. Чи тут самий кращий лікар ФРМ чи протезист — ні. Часто в медицині роблять таку помилку, коли кажуть: “Цей хірург класний”. Цей хірург має класну команду. Я подивився б на того хірурга, який би без анестезіолога зробить операцію. Напевно, що не вийде”.
Які плани на майбутнє?
Сьогодні центр Superhumansт продовжує будуватися. У планах — зробити його повністю самостійним медичним закладом, де можна пройти повний шлях лікування, реабілітації та протезування.
“На даний час завершена лабораторія протезування, частково програма фізичної реабілітації. В перспективі треба створити стаціонар — ця дев'ятиповерхова споруда, а також хірургічний підрозділ. Він дуже необхідний, тому що часто приходять пацієнти, які потребують повторної ампутації. Для того, щоб гарно запротезувати людину, і щоб вона якісно могла користуватись тим протезом протягом життя”, — каже Володимир.
У планах команди Superhumans є відкриття центрів у різних містах УкраїниФото: Характер
У планах команди відкриття центрів у різних містах України. Незабаром такий може з’явитися в Харкові.
“У планах розширятися по Україні. Відкрити ще п'ять центрів. Вони не будуть, можливо, з хірургічним блоком, але там буде протезування. І перший з них — це Харків”, — каже Володимир Головацький.
Усі послуги центру безкоштовні для пацієнтів. Від базового рівня до самих складних випадків.
“Ми приймаємо пожертви від інших бізнесів, можливо, від людей, якщо вони виявляють такі бажання. Але ми намагаємося максимально залучити закордонних донорів, тому що ситуація в Україні зараз дуже складна, і ми повинні це розуміти. Саме тому ми не беремо гроші від держави на протезування, тому що зараз є де витрчати ці гроші”.
Реабілітація в Superhumans
Один із пацієнтів центру — Петро Буряк, який втратив обидві ноги та кілька пальців рук, коли авто його підрозділу підірвалося на ворожій міні.
“Я взагалі рухатися не міг. У мене ключиця роздроблена, стоїть пластина. Я не міг підняти руки. В Одесі після операції брав шнур, кидав через гусак, який є на ліжку, і іншою рукою допомагав помаленьку розробляти. Потім направили до Львова в шпиталь, де мені робили операцію, витягували штирі з пальців. І потім відправили в “Галичину” на реабілітацію. Я не міг пересісти самостійною з ліжка в інвалідний візок. Я не міг самостійно сісти, не мав сил. Але помаленьку розробився, робив фізичні вправи, не здавався”, — розповідає Петро.
Наразі Петро вже отримав два протези й тепер знову вчиться ходити.
“Ті відчуття… Їх словами не передати, бо я просидів в кріслі більше пів року, і тут став на такі маленькі коротенькі ножки в Німеччині”, — поділився Петро Буряк.
