Захисники Петро Буряк, Сергій Копищик, Євген Шваб й Ігор Крупнов розповіли про свої поранення, реабілітацію та натхнення жити далі й боротися. Хтось заснував фонд для допомоги іншим воїнам, а когось мотивує власна родина.
Петро Буряк
До того, як долучитися до ЗСУ, 40-річний Петро Буряк був водієм-далекобійником, який об’їздив 62 країни світу. Він вирішив піти воювати коли почув на радіо новину про російське вторгнення, хоча взагалі не мав бойового досвіду. Спочатку він був водієм у 25-й бригаді й працював на Донецькому, Сєвєродонецькому, Запорізькому і Херсонському напрямках. Втім, чоловік хотів вчитися у побратимів саперів і виконувати бойові завдання разом з ними, а не лише бути водієм.
Під час виконання завдання на Херсонському напрямку Петро наїхав на протитанкову міну. Йому відірвало пальці рук, ноги, розірвало сонну артерію і шию.Він пережив кілька клінічних смертей, але його вдалося врятувати. Після виходу з коми він не міг рухатись: ні підняти руки, ні сісти в візок, ні самостійно посунутись.Перед тим, як отримати свої перші протези, Петро провів у візку пів року. Втім, згодом він потрапив до центру реабілітації й протезування Superhumans, де команда професіоналів безплатно допомогла йому з реабілітацією.
Петра мотивує жити й боротися допомога іншим воїнам, адже він заснував благодійну організацію «Незламні воїни», через яку збирає кошти на автомобілі, дрони та інші потреби військових. За словами Петра, найбільше за все він хотів би бути мобільним і мати можливість більше допомагати іншим захисникам та цивільним, самостійно привозити гуманітарну допомогу з-за кордону. Він також хоче бути прикладом для своєї доньки, з якою разом грає у футбол на протезах.
Сергій Копищик
Сергій був звичайним цивільним, 25 лютого після масованої атаки на Україну він пійшов в військомат. Спочатку чоловік служив на українсько-білоруському кордоні в Рівненській області, а у квітні опинився під Херсоном. Після 4-х місяців служби на цьому напрямку Сергій втратив кінцівки, коли їхав з побратимами на позицію. Крім цього, в нього були пробиті легені, пошкоджене око і багато інших уламкових поранень.
9 місяців воїн провів у різних лікарнях разом зі своєю дівчиною Світланою. За цей час пара навіть встигла одружитися. Без відома чоловіка Світлана відправила заявку до центру реабілітації й протезування Superhumans, а позитивну відповідь команда центру надіслала майже одразу після подачі заявки. Чоловік отримав протези, на яких він дуже швидко почав ходити – лише за 2 тижні після початку реабілітації в центрі.
Сергій зізнається, що став на протези з такою швидкістю заради свого сина, адже тоді його дружина була вагітна. Він хотів допомагати їй і носити сина на руках, стоячи на двох ногах. Вже у серпні 2023 року в пари народився хлопчик Марко, але пара хоче згодом народити і доньку. Чоловік мріє, щоб його син, заради якого він боровся, жив у вільній країні й щоб усі людські жертви не були марними.
Євген Шваб
Перед тим, як стати воїном 95-ї десантно-штурмової бригади, Євген служив у поліції, але незадовго до повномасштабного вторгнення звільнився. Та цивільне життя тривало недовго, адже після 24 лютого чоловік став добровольцем 95-ї бригади. За словами Євгена, він пішов воювати, аби “не передавати цю війну в спадок 6-річному синові”. Місяць він проходив навчання у Британії, а після цього почав воювати на Луганщині. Там він отримав поранення під час танкового обстрілу – втратив ногу.
Спочатку лікувався у Дніпрі й Києві, а в грудні 2022 року його привезли у Львів. Саме там проходила реабілітація і протезування воїна. Стан Євгена був тяжким, адже всі його м’язи були атрофовані. Втім, робота спеціалістів і постійна підтримка допомогли чоловікові реабілітуватися.
Євген багато розмірковував над тим, що він буде робити після одужання. Та вирішив стати психотерапевтом, який надаватиме підтримку бійцям. На думку Євгена, воїнам буде легше довіритися психотерапевту, який по-справжньому їх розуміє, адже він пройшов те саме, що і вони.Чоловік планує залишатися в центрі “Незламні” у Львові й працювати там в майбутньому, а зараз він збирається навчатися.
Ігор Крупнов
Захисник Ігор Крупнов мав військовий досвід, оскільки колись служив у Афганістані, але останні 20 років чоловік опікувався власним бізнесом – компанією, що займалася будівництвом басейнів. З початком повномасштабної війни він звернувся до військкомату і потрапив до 63-ї бригади. 1.5 місяці провів у навчальному підрозділі, а згодом почав воювати на Херсонщині. У листопаді 2022 року машина, в якій був Ігор, наїхала на міни. Чоловік отримав важкі поранення. За 3 дні його доставили до центру "Незламні" у Львові, де він проходить реабілітацію й донині.
Йому ампутували дві кінцівки, але, за словами чоловіка, праву ногу йому планували ампутувати вище коліна. Під час операції до лікарні приїхав австралійський ортопед-травматолог, який врятував коліно Крупнова і запропонував йому новий метод протезування. Цей альтернативний метод передбачає, що під час операції частину протеза імплантують прямо в кістку, а після загоєння та відновлення припасовують штучну стопу.
Ігор зізнається, що боротися з новими труднощами його мотивує думка про завершення реабілітації й вихід з лікарні, в якій він провів 6 місяців. Також він постійно допомагає побратимам, збираючи кошти й купуючи те, чого вони потребують. Наприклад, Ігор відправив вже понад 15 дронів на фронт. Надихає воїна і його дружина, яка з першого дня його служби активно допомагала зі збором грошей на тепловізор, якісні бронежилети й каски, аптечки й навіть дрони. Тож чоловік дуже чекає на своє повернення додому.
