Максим родом із Кривого Рогу. Каже, що часто називає себе амбасадором міста й навіть має татуювання з ним.
До повномасштабного вторгнення працював відеооператором і режисером, займався репортажною фотографією в місцевих медіа та зняв кілька короткометражних фільмів.
«Важливою цінністю у цій сфері для мене було саме створення чогось нового, тому ця справа стала справді близькою».
Фото: архів героя
Рішення долучитися до війська Максим ухвалив у перший день повномасштабного вторгнення. Щоправда, ще кілька тижнів разом із друзями вони ходили військкоматами та будували блокпости. Зрештою приєдналися до добровольчого батальйону «Свобода».
«У цьому підрозділі ми брали участь у боях за Ірпінь, Бучу та Гостомель, де я познайомився з багатьма крутими та свідомими людьми, які стали мені сімʼєю».
Пізніше вони вже всім батальйоном долучилися до бригади «Рубіж» Національної гвардії України. У її складі Максим був у Лисичанську, під Бахмутом, у Сіверськодонецьку, Рубіжному, Зайцевому та інших містах. Спочатку він служив піхотинцем, потім став пілотом БПЛА, а згодом — інструктором з БПЛА. Наразі Максим — штаб-сержант секції розвідки, де займається аналізом розвідувальних даних.
За час служби Максим назбирав чимало історій. Одну з них він згадує з часів служби в секції розвідки штабу, коли планували евакуацію поранених побратимів із позиції в частковому оточенні ворога.
«За ними вирішили їхати на броньованій машині, ніби з фільму “Шалений Макс” — вся обшита додатковою бронею та РЕБами. І якщо ви колись уявляли американські бойовики, коли машини підриваються та їдуть далі, то це сталось і в нашому випадку».
«Після відправлення почалась точка неповернення, ми спостерігали за подіями з трансляцій дронів. Молились навіть атеїсти. Дорогою тільки в один бік авто підірвалось на п’яти мінах. Коли побратими вже приїхали на позицію, то на евакуацію було менше хвилини. Усі, хто там були, намагалися використати кожну секунду.
На щастя, все успішно склалося. Побратими застрибнули в авто, і воно рушило. На шляху назад ми помітили на перехопленні ворожий FPV-дрон, який летів атакувати броню, але наші підрозділи РЕБ його заглушили. Далі було перехрестя, яке водій мав проїхати під щільним артобстрілом із трьох ворожих гаубиць, але йому вдалося проскочити».
«Після перехрестя на роздоріжжі було два варіанти руху — праворуч або ліворуч. Водій повернув ліворуч, і в цей же момент на дорозі праворуч стався черговий приліт. Це рішення стало порятунком. Але на цьому все не закінчилося. Обстріли не вщухали, і наступний приліт був прямо перед авто. Попри це, побратими продовжували рух. Лише після повернення я усвідомив, що вони зробили. Це була боротьба за життя».
Найважчим моментом за весь період служби для Максима стала втрата близького друга Семена. Під час служби в Сіверськодонецьку той пішов шукати воду для побратимів, адже були проблеми з логістикою. Коли Семен довго не повертався, Максим почав шукати його з повітря, але безуспішно. Згодом побратими повідомили, що Семен загинув від прильоту КАБу.
«Це перевернуло все моє сприйняття війни як такої».
Максим разом із побратимами евакуювали тіло Семена. Каже, що той був їхнім однолітком, але поводився як батько: був командиром, піклувався про інших і залишався другом, на якого завжди можна було покластися.
«Важко втрачати своїх людей. Це ті моменти, які не хочеться згадувати, але вони про людей, яких хочеться памʼятати. Тримає завжди те, що тепер ми маємо більше відповідальності перед ними. Закінчити те, що вони робили».
Ще одна історія показала Максиму, наскільки важливою на війні може бути інформація. Разом із побратимом вони отримали дані про майбутній ворожий штурм: час, кількість техніки та маршрути її руху. Наступного дня все відбулося саме так, як їм описали. Побратими Максима були підготовлені й успішно відбили штурм.
«Тоді я зрозумів, що хочу, щоб ми отримували щось подібне самостійно».
Після цього Максим почав вивчати OSINT: читав літературу, проходив курси та шукав способи застосовувати отримані знання у своєму батальйоні.
Згодом цей досвід виріс у Terrecon — розвідувальну організацію, співзасновником якої є Максим. Там працюють із військовою аналітикою, когнітивними дослідженнями та створюють власні інструменти для OSINT.
«Ми хочемо створити простір для обміну досвідом та розвитку нових фахівців. Адже, як ми бачимо на власному прикладі, робота за ноутбуком може врятувати життя».
Минулого місяця команді Максима вдалось довести цілеспрямованість російської атаки на Києво-Печерську лавру. На початку жовтня команда Terrecon представить дослідження про новий вид мілітарної російської пропаганди.
«Чим більше я працюю у цій сфері, тим більше знаходжу інформації про інструменти росіян. Робота в організації дозволяє працювати над посиленням нашого захисту на полі бою та національної безпеки».
За його словами, ми часто використовуємо OSINT у повсякденному житті. Водночас інформація, яку люди публікують у соцмережах, може допомагати формувати певні висновки, а також бути корисною для ворога. Максим каже, що до цієї сфери можна долучитися самостійно: є безкоштовні курси й матеріали українською та англійською.
«Зараз бракує аналітиків і технічних спеціалістів у безпековому секторі, особливо в армії. Якщо маєте хист до аналітики, можете знайти себе в цій сфері — у волонтерстві або на контракті».
Фотографія досі залишається частиною життя Максима. Професійну техніку він бере із собою на прогулянки, а саме захоплення допомагає переключитися й відволіктися від основної діяльності.
Та любов до візуальних історій нікуди не зникла. Максим і сьогодні хотів би створювати фільми про людей, які його оточують або роблять усе для того, щоб ми могли жити своїм життям.
«Бо в центрі будь-якої війни — не зброя і не техніка, а люди».
Саме люди залишаються і його головною мотивацією. Максим хоче, щоб близькі, друзі та всі, хто зараз захищає й підтримує Україну, могли повернутися до спокійного життя. А тим, хто хоче бути корисним уже зараз, радить шукати своє місце у війську чи MilTech.
«Будьте для українського війська, бо українське військо вже є для вас».
