Ростислав пішов на війну добровольцем і без спеціальної підготовки став бойовим медиком. За вісім місяців на передовій він врятував 24 побратимів, пережив тяжке поранення та повернувся до служби, щоб знову рятувати життя. Один із бійців, якого він витяг із поля бою, назвав свого сина на його честь — як символ вдячності й продовження життя.

Початок шляху 

Ростислав родом із Харкова. 1 березня він добровольцем прийшов до ТЦК, а вже 3 березня брав участь у своєму першому стрілецькому бою у складі піхоти 92-ї окремої штурмової бригади. Там його призначили стрільцем-санітаром.

«Євген Храпко на пальцях пояснив мені основи тактичної медицини. Потім я вже самостійно вчився: дивився відео на YouTube, питав у досвідченіших військових й тренувався на практиці».

Поступово Ростислав зрозумів, що рятувати життя — його покликання. За вісім місяців служби на передовій він виніс з поля бою та врятував 24 побратимів.

Фото: архів героя

 

Засідка і поранення

Найважчим днем у його пам’яті стало 2 листопада 2022 року. Тоді підрозділ потрапив у засідку.

«Мені першому в голову влучила куля. Вона пробила каску, вдарилася об череп і пішла по дотичній. Але я залишився у свідомості».

Попри поранення, Ростислав продовжив надавати допомогу. Каже, що нічого не відчував — просто знав, що потрібно рятувати хлопців. Спочатку він допоміг побратиму з пораненням шиї. Потім підбіг до Романа — того самого бійця, який згодом назве сина на честь свого рятівника. 

«У нього були дуже важкі поранення — одразу обидві руки. Я підбіг, почав накладати турнікети».

У цей момент поруч поранення отримав його командир і близький друг Олексій Лісник, який пізніше отримав звання Героя України посмертно.

«Я бачив, як мій найкращий друг помирає. Але не міг до нього підійти, бо життя іншого хлопця було в моїх руках».

Після надання допомоги пораненим Ростислав взяв командування на себе і віддав наказ на відступ. Допоміг також Інтернаціональний легіон.

Пізніше Медик дізнався, що поранення друга Лісника були несумісні з життям.

«Я довго думав, що міг щось зробити й врятувати його. Але через рік дізнався, що шансів не було. Якби пішов до нього, то і Льоху б не врятував, і Ромчика міг би втратити».

Повернення до служби

Після поранення Ростислав проходив лікування три місяці. Його списали зі служби, і він виїхав до Німеччини, де жив у Берліні разом із родиною.

Утім залишатися осторонь війни він не зміг. У 2024 році повернувся до України та почав працювати в громадській організації «Pulse of Ukraine», де навчав військових тактичній медицині. У 2025 році Медик відновився до лав ЗСУ. Сьогодні він служить старшим бойовим медиком роти у батальйоні безпілотних систем «Чорна стріла».

Фото: архів героя


У вільний час Ростислав малює акриловими маркерами. Каже, що це своєрідна арт-терапія після пережитого.

«Мої діти — це ті хлопці, яких я врятував. І серед них — той самий боєць, син якого носить ім’я Ростислав».